«Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!» Василь Стус

85 років з Дня народження Василя Стуса.
Український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв’язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті.

Його теж убила росія.

85 років тому, 6 січня, народився один з головних символів Українського опору другої половини XX ст. Василь Семенович Стус – український поет, перекладач, правозахисник. (1938 – 1985рр..) Родом з Вінницької області. Через два роки після народження Василя вся сім’я переїхала до міста Сталіно (нині – Донецьк), тікаючи від колективізації.

Своє життя Василь Стус присвятив боротьбі за незалежність України, за свободу українського слова, активно та привселюдно про це говорив та писав, радянське громадянство порівнював з рабством. Був одним із найактивніших представників українського дисидентського руху. Як наслідок зазнав репресій з боку радянської диктатури, його творчість була заборонена та частково знищена, два рази перебував у в’язниці(загалом 13 років), де і загинув (за однією з версій – навмисне вбитий).

❗️Коли питають: А чим вам Пушкін заважає?
– А чим вам заважав Стус, Михайло Драй-Хмара та всі інші репресовані українські поети та письменники? Ті, яких розстріляли, які вчинили самогубство, які померли у концтаборах молодими?

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

/Вірш написаний у тюрмі, дата не відома, опублікований вперше через рік після смерті поета ‒ у 1986 році.

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ СТУСА

відеотека

Культурна програма “Легенди України” – випуск 1 – Василь Стус – людина, поет, символ незламного духу України Ведучий – Олег Герман

Біографія Василя Стуса – забороненого тоталітарним совком

Його боялася радянська влада: за що боровся і чому загинув поет Василь Стус

Василь Стус: самопожертва заради України // 10 запитань Вахтангу Кіпіані

Просвітлої дороги свічка чорна : докум. трилогія пам’яті Василя Стуса.

Василь Стус. Повернення. Реквієм : телепередача / Донец. обл. держ. телебачення ; автор, ред., ведуча О. Кругленко ; реж. К. Морозова ; оператор А. Сечин, відеоінж.: Д. Беломеря, А. Гурейков ; звукореж. Ю. Ємелін. 2011 р. творча група нагороджена премією ім. Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (“За кращий твір у телевізійній сфері”).

Живий голос Василя Стуса. Поет читає власні вірші

Живий голос Василя Стуса — це збірка аудіозаписів читання поезії Василя Стуса, надиктованих самим автором і записаних наприкінці 1960-х років, відреставрованих та виданих на компакт-диску у 2004 році[1]. На диску присутні окрім записів живого голосу самого Стуса ще й музика, і пісні інших авторів — сина Василя Стуса — Дмитра Стуса, а також лауреатів Премії імені Стуса різних років: Сестер Тельнюк, Галини Стефанової, Сергія Мороза.

Осліпле Листя Відчувало Яр… 2:13
Мов Жертва Щирості Життя… 4:20
Ти Пам’ятаєш Ніч? Велику Ніч… 1:46
За Роком Рік Росте Твоя Тюрма… 1:09
Куріють Осені Багаття… 1:15
Нехай Горить Трава По Осені… 1:28
Накликання Дощу 1:40
Не Побиваюсь За Минулим… 2:30
Незграбно Ворон Кружеля… 0:48
Вчися Чекати, Друже… 1:05
Безсонної Ночі 1:43
Утекти Б Од Себе Геть Світ За-очі… 1:09
За Читанням Ясунарі Кавабати 7:35
Синові. Р.Кіплінг 1:33
Скучив За Степом… 3:32
На Голубих По-царськи Небесах… 1:37
За Читанням Ясунарі Кавабати 1:21
Ще Вруняться Горді Славутові Кручі… 3:08
На Лисій Горі… 1:23
Мені Зоря Сіяла Нині Вранці… 1:10
Зазираю В Завтра… 3:39
Вона І Я Поділені Навпіл… 1:15
Гойдається Вечора Зламана Віть… 3:32
Довкола Стовбура Кружляємо… 7:23

Безсонної ночі

Накликання дощу 1:50

Утекти од себе світ за очі… 3:30

Куріють осені багаття… 4:27

Ти пам’ятаєш ніч… 5:41

Оксана Забужко. Навздогін 85-літтю Стуса вирішила нагадати свій позаторішній есей, присвячений його смерті, бо якось забагато дурниць про Поета (навіть більше, ніж зазвичай) цим разом трапилося на очі. Не знаю, чи це ефект масового інтересу, чи якісь чергові гебешні вкиди, але про всяк випадок, для стислости, зрезюмую в двох пунктах:

1) так, Стус, з найвищою ймовірністю, був убитий КГБ через те, що був цілком реальним на той час претендентом на Нобеля (справа для КГБ звична, прецеденти бували, і не раз, були й затероризовані кандидати, і навіть убиті лауреати, західні дослідники вже витягли на світ смерть Камю, відмову Сартра, кілька ймовірних “доведень до самогубства”, але це тільки початки складання докупи цілісної картини, яку побачимо щойно коли остаточно доб’ємо імперію зла);

2) ні, до 2035 р. немає жодної змоги достеменно встановити, чи був Стус у 1985 р. номінований на Нобеля, чи ні, а тому будь-які спекуляції з цього приводу слід відкидати з порога як у кращому разі безвідповідальні. Головне ж – це насправді не має для “справи Стуса” вирішального значення, рішення про його ліквідацію мало прийматися в верхах під впливом куди вагоміших чинників, аніж “був”, чи тільки “мав бути” номінований, тож не варт зафлуджувати тему вбивства великого поета мильною піною не конче чистого складу. Будьмо достойними наших геніїв – і не тільки на фронті.

Шануймося. Ессей Оксани Забужко: Гойдається вечора зламана віть… Пам’яті Василя Стуса

20 книг, які радив прочитати Стус

Список книг, які радив Василь Стус прочитати своєму сину:

Вірші Бориса Пастернака (цитата: “Це — геній. Вчи його вірші напам’ять, повторюй про себе — під кожен настрій, аби розжувати, розчовпати, що це геній. Який він майстер — душі!”)
Поезія Гете
Поезія Рільке
Л.Толстой “Дитинство. Отроцтво, Юність”
Селінджер “Над пропастью во ржи”
Оповідання В.Распутіна
І.Еренбург “Люди, роки, життя”
“Іудейська війна “Ліона Фейхтвангера” (це три великі прецікаві романи)
Іван Франко (вірші, велику прозу, поеми, особливо — “Мойсей”, “Похорон”)
Леся Українка (драми)
Альбера Камю “Сторонній” і оповідання-нариси
Біблія
Коран
Драми Шекспіра
Достоєвського (насамперед “Ідіот”, “Брати Карамазови”, “Біси”)
Драми Г.Ібсена і Теннессі Уїльямса
Японська проза (Кобо Абе, Ясунарі Кавабату, Кендзабуро Ое, Акутагаву Рюноске)
Роботи філософів-стоїків Монтеня, Боссюе
Р.Коуэн “Історія життя”
Дж. Силк “Великий вибух”
Листи можна прочитати https://chytomo.com/shcho-bilshe-duzhche-liubysh-to-rozumnishaiesh-z-lystiv-vasylia-stusa-do-syna/

* * *

На Лисiй горi догоряє багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх,
твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться. Грiх
уже забувається. Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня —
твоїх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
чи я вже помер, чи живу,
чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта —
схарапудженим птахом,
I глухо, як кров ув аортах,
надсадно гудуть голуби.

* * *
Украдене сонце зизить
схарапудженим оком,
мов кінь навіжений,
що чує під серцем ножа,
за хмарами хмари,
за димом пожарищ — високо
зоріє на пустку давно збайдужіле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами бродить,
а той накликає москву,
заллялися кров’ю всі очі пророчі.
З руїни підводиться мати —
в годину свою грозову:
— Найшли, налетіли, зом’яли,
спалили, побрали
з собою в чужину весь тонкоголосий ясир,
бодай ви пропали, синочки,
бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях, бусурмен, бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено
трупом людським.
Бодай ви пропали, синочки,
були б ви здорові
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть, натешуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь
пекельним вином.
А де Україна? Все далі, все далі, все далі.
Шляхи поростають дрімучим
терпким полином.
Украдене сонце зизить
схарапудженим оком,
мов кінь навіжений,
що чує під серцем метал.
Куріє руїна. Кривавим стікає потоком,
і сонце татарське — стожальне — разить наповал.

* * *

Бiля метро «Хрещатик»
щоранку зупиняється
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох —
старi газети, ганчiр’я,
коробки з-пiд сiрникiв, недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушає далi.
А сьогоднi, напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на її обличчi
творить рiвновагу щастя.

* * *

Їх було двоє — прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi —
там, де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваї,
i жваво обговорювали замацану статтю
«Як ми готуємо пленум райкому».
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми провадяться найкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась:
по пам’ятi вона цитувала Брежнєва.
Докази її, майже незаперечливi,
таки справляли враження,
бо двiрник, скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок —
цибулю, хлiб, кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши їй бiльшу частину
хлiба, цибулi i навiть сала.
Поївши i попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб’язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
Напевно, вона збиралася
розрахуватися за снiданок,
але двiрник зробив королiвський жест:
мовляв, не треба платнi,
сьогоднi вiн частує.

* * *

Зазираю в завтра — тьма і тьмуща
тьма. I тьмуща тьма. I тьмуща тьма.
Тільки чорна водь. I чорна пуща.
А твого Святошина — нема.
Ні сестри, ні матері, ні батька.
Ні дружини. Синку, озовись.
Поніміли друзі. Чорна гатка
в теміні. Пітьмою — хоч залийсь.
Лиш тремтить, як віра в спроневірі,
копійчана свічка на столі
та шугають люто по квартирі,
ніби кажани, твої жалі.
Шурхоти і шепоти і щеми
то твого спогадування дні,
хлюпотять під веслами триреми,
що горить в антоновім огні.
Все життя — неначе озирання
у минулий вік. Через плече.
Ні страху, ні болю, ні вагання
перед смертю. А господь рече:
відшукай навпомац давню кладку,
походи і виспокійся в нім,
у забутім віці. Тепла згадка
Ще придасться на суді страшнім.

….Єси ти сам — з собою врівень,
один на сотні поколінь
високим гнівом богорівен,
хай, може, не ріка, а рінь,
важка занадто. Крик стоустий,
молінь столобих ти рука.
Ступай — майбутньому, назустріч,
і хай хода твоя легка
легкою буде. І не треба
жалких жалінь. І — задарма.
Тюрма не доросте до неба:
ще землю їстиме тюрма..
* * * * * * * * * * * * *
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,