“Любити все прекрасне і земне” Василь Симоненко

На саме Різдво народилися два Великі Українці, два Великі Поети, два Василі
Стус народився 6 січня, а Симоненко на другий день Різдва —8 січня
Обоє з одного покоління і обоє були знищені московською системою, бо обоє понад життя любили Україну і не стали “совєцкими людьми”

Василь Симоненко — український поет та яскравий представник шістдесятників, якого називали “поетом без каменю за душею”, а також один з найулюбленіших поетів українців. Про Симоненка говорять, що його біографію треба вивчати як частину історії України. “Василь Симоненко коротким життям заробив чесне безсмертя, хоч про свою дочасну і позачасну славу він ніколи не думав”, — писав Дмитро Павличко ще в 1965 році. В рік, коли Симоненку виповнилося б тридцять. Але він помер у 28 років. А сьогодні йому б виповнилося б 88 років.

В двадцять років поет написав:

Не знаю, ким – дияволом чи Богом –

Дано мені покликання сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

А часто хочеться закрити очі кляті,

Забути все і в затишку глухім

Кубельце звити, завести свій дім,

Щасливим бути, як дурак на святі.

Та тільки серце, серце ненавмисне

Пекучим болем душу мені стисне

І відчаєм її наповнить вщерть.

І шепче хтось (можливо, совість власна):

– Не йди туди, дорога то нещасна,

То не життя, то смерть.

БІОГРАФІЯ

Ім’я Василя Симоненка у свідомості українців міцно вкарбоване до списку класиків вітчизняної літератури. Величезна й багата творча спадщина та часте цитування його творів митцями, політиками й діячами всіх рангів ставлять Симоненка в один ряд з тими класиками, яких вже давно немає на цій землі. Натомість, самому поетові 8 січня виповнилося б 88 років – міг би ще й жити…

Василь Симоненко. Колір фото – Fix_you_pics

Василь Симоненко народився 8 січня 1935-го в селі Біївці, що розкинулося у мальовничому куточку Полтавщини. Батька йому замінив дід. Хлопчина дуже любив і поважав матір – просту сільську жінку, яка мала добре серце і ніколи не сварила сина, що той замість того, аби вчити уроки, читав книжки.

Навчався в кількох школах у сусідніх селах. Дорога до них була для нього мукою, тому через багато років у новелі «Дума про діда» Симоненко так згадуватиме ці дороги: «Я ходив тоді у восьмий клас. Дев’ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги».

Маючи відмінні знання, Симоненко вступив у 1952 році до Київського університету імені Тараса Шевченка. На факультеті журналістики разом із ним навчалися хлопці, імена яких незабаром знатиме вся Україна: Юрій Мушкетик, Борис Олійник, Микола Сом, Валерій Шевчук. Уже в студентські роки захопився написанням віршів, відвідував літературну студію. Непомітно пролетіли роки навчання, кар’єру професійного журналіста Василь розпочав у обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», а пізніше працював власним кореспондентом «Робітничої газети» в Черкаській області. Тут, на берегах Дніпра, зустрів і майбутню дружину Люсю.

Писати вірші почав ще студентом. Проте за життя поета вийшла друком лише одна збірка – «Тиша і грім». Друга побачила світ тільки після його смерті. Олесь Гончар вважав Василя «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко – «поетом із Шевченкових долин». А Василь Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Один із найвідоміших віршів «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За змістом, духовним наповненням, це заповіт поета усьому українському народові: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину».

Саме ці знамениті слова викарбувані на пам’ятнику Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А. Пашкевича, стала відомою піснею і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

Навесні 1960 року в Києві засновано Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом із Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав Україною, як визнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими, які б унеможливили в майбутньому реставрацію сталінщини на рідній землі.

Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом із Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його ініціативою тоді ж написано і відправлено до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали. Звісно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нахабно убієнними.

Бурхлива громадська діяльність Симоненка не могла лишитись непоміченою «компетентними органами» – КДБ Української РСР. Ось запис, який молодий поет зробив у щоденнику 3 вересня 1963 року:

«Друзі мої принишкли, про них не чути і слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими… знущаються з віршів. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що у квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни»…

…Літо 1962 року: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звісно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення. Побачивши перед собою відомого поета, правоохоронці раптом ніби показилися – вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції й жорстоко побили. Через те, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття – невипадкове. Відтоді почало погіршуватися здоров’я поета.

Із весни 1963-го хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню. Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз – рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. Помер у ніч проти 14 грудня.

Коли його ховали, хтось у труну поклав книжечки — збірку «Тиша і грім» та казку «Про царя Плаксія та Лоскотона». Микола Сом вихопив їх і докірливо сказав, щоб усі почули: «Ми хоронимо Василя Симоненка, а не його твори. Їм жити вічно…»

НЕМАЄ СМЕРТІ. І НЕ ЖДІТЬ — НЕ БУДЕ.

Немає смерті. І не ждіть — не буде.
Хто хоче жить, ніколи не помре.
І будуть вічно веселитись люди,
І танцювать дівчата в кабаре.

І в сіру ніч, коли мене не стане,
Коли востаннє римою зітхну —
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.


Упродовж п’ятнадцяти років забороняли видання творів Василя Симоненка: підготовлене видавництвом «Молодь» «Вибране» поета «розсипали й по-живому шматували». Із неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові «Земне тяжіння» (1964 р.), збірку новел «Вино з троянд» (1965 р.), «Поезії» (1966 р.), «Лебеді материнства» (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.). У 1995-му Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка.

Текст – Сергій Зятьєв, armyinform.com.ua

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

         1935, 8 січня – народився у с. Біївці Лубенського району Полтавської області у сім’ї вчительки

         1952 – закінчив Тарандинцівську середню школу із золотою медаллю

         1952 – 1957 – навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка

         1956 – проходив практику в редакції газети „Черкаська правда”

         1957 – одружився з Людмилою Потапівною Півторадня

         1957 – 1959 – працював в редакції газети „Черкаська правда”

         1958 – народився син Олесь

         1960 – 1963 – працював у редакції газети „Молодь Черкащини”

         1962 – вийшла перша збірка „Тиша і грім”

         1962 – прийнятий до Спілки письменників України

         1963 – вийшла казка „Цар Плаксій і Лоскотон”

         1963 – власний кореспондент „Робітничої газети”

         1963, 14 грудня – помер у Черкасах

ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

ЧИТАЄМО І СЛУХАЄМО КНИГИ ОНЛАЙН

     „З глибин народного життя вийшла

поезія Василя Симоненка. …Вітер часу

не остудив Симоненкових поезій, вогнем

душі жаріють вони й сьогодні…”

Олесь Гончар

Василь Симоненко. Тиша і грім. Київ : ДВХЛ, 1962. 159 с. djvu (687 КБ)

 За життя поета вийшла друком лише одна ця збірка.  “Тиша і грім” побачила світ у 1962 році в Держвидавництві України (тепер “Дніпро”). У ній зазвучав і відгомін недавньої війни (“Жорна”, “Земля кричить”, “Шинкують кров’ю війни…”, “Варвари”), і трепет кохання (“Вона прийшла”, “Є в коханні і будні, і свята”, “І чудно, і дивно якось…”). Перша збірка В. Симоненка, як і книжечки його літературних побратимів, проклала чисту і свіжу борозну на ниві того відродження нашої духовності, віри у добро й справедливість, яке почалося наприкінці 50-х років.

Василь Симоненко. Земне тяжіння. Поезії. 1964. djvu (876.7 КБ) PDF (22 MB). – Це перша збірка, що вийшла одразу по смерті Василя Симоненка. Кажуть, що тримав у руках її верстку, проте не дочекався…

Василь Симоненко. Вино з троянд (збірка). Новели: оцифроване видання. 1965 djvu (1.8 МБ) fb2.zip (30.6 КБ) txt див. (92.5 КБ) txt.zip (29 КБ)

Василь Симоненко. Берег чекань. Мюнхен, 1973.310 с. Видавництво “Сучасність”. djvu (3 МБ) pdf див. (5.9 МБ)

Василь Симоненко. Берег чекань. Вибір і коментарі Івана Кошелівця. – Київ : Наук. думка, 2001. – 246 с.

Василь Симоненко. Я кличу вас у відчаї не гнуться. — К: Видавничий дім «Власті», 2003. — 408 с.  djvu (3 МБ) pdf див. (5.9 МБ)

Як слово вписується у пісню, так творчість Василя Симоненка вписана в історію української літератури. Життя видатного поета варте наслідування – він один iз перших серед затхлого імперського болота побачив блакитне море української надії. У цій книзі творча спадщина Василя Симоненка представлена багатьма жанрами: вірші, поеми, віршовані казки, оповідання, сатира, гумор, критика, щоденникові записи. Чимало творів, які були спотворені цензурою, відновлено за авторськими текстами. Упорядники: Микола Томенко і Петро 3асенко Художник: Микола Стратiлат

Симоненко В.А. У твоему імені живу: Поезії, оповід., щоденник, зап., листи: Для серед, та ст. шк. віку / Упоряд. та післямова В.В. Яременка; Передм. О.Т. Гончара; [Обкл. В.І. Касіяна; Худож. оформл. М.І. Стратілата; Упоряд. фотоіл. матеріалу Д.С. Чередниченка]. — 2-ге вид., доп. й перероб. — К.: Веселка, 2003. — 382 с.: іл. — DjVu – 5,7 MB

Книга видатного поета-шістдесятника Василя Симоненка (1935—1963) містить не тільки хрестоматійні твори, а й низку таких, що не друкувалися десятиліттями. Здобутком широкого загалу читачів стануть поезії, оповідання, щоденникові записи, добірка листів, біографічні матеріали.

Симоненко В.А. На схрещених мечах: Вибр. твори / Передм. О. Гончара; Упорядкув., післямова, комент. В. Костюченка. — 3-тє вид. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006. — 384 с.. — djvu (4.6 МБ)

Пропоноване видання — найповніше з усіх досі виданих книг шістдесятника Василя Симоненка. Воно охоплює поетичні, прозові твори, статті, щоденник, листи поета. Василь Симоненко витворив художній портрет митця і громадянина на тлі тогочасної оманливої дійсності. Нащадкам лишається захоплюватися його ліричним словом, політичною сміливістю, глибинною любов’ю до матері-України. Розраховане нашироке коло читачів.

Симоненко Василь. Моя молитва: поезія / упоряд., ред., авт. вступ, ст. д-р філол. наук, професор А. Ткаченко. — Дрогобич: Коло, 2012. — 174 с. — djvu (1.5 МБ)

До збірки увійшло сто найкращих творів «витязя молодої української поезії» (О. Гончар), символу українського шістдесятництва – Василя Симоненка. Віршам, поемам, байкам поета притаманна яскрава образність, одухотвореність, афористичність.

Симоненко, Василь. «Йшов солдат…». Вибране : поезії / В. А. Симоненко; упор. В. В. Яременко, О. М. Мислива; передм. В. В. Яременка. — К- Укр. письменник, 2015. — 120 с. (Серія «Бібліотека українського воїна»). — djvu (932.7 КБ)

Після Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка місце загальнонаціонального поета, здебільшого, залишалося вакантним. Василь Симоненко свого часу з готовністю прийняв цю естафету в нелегкий для України момент, заплативши власним життям

Збірка поезій «Йшов солдат…» — це емоція, заклик, боротьба. Поет впевнений, іцо кожна світова «імперія зла» приречена, як і її попередники в історії. І це, на щастя, не залежить від її лідерів, а тільки від тих, хто готовий постати проти неї і, не зважаючи ні на що, вірити в перемогу.

Симоненко Василь. Любіть Україну. — 2015. — fb2.zip (330.6 КБ)

До цієї книжки включено поезії, які були надруковані у збірках, що вийшли за життя («Тиша і грім») та після смерті поета: вірші, поеми, сонети, балади, казки, байки, а також окремі новели. Усі вони пережили випробування часом і є актуальними й сьогодні.

Симоненко Василь. Ти знаєш, що ти — людина: Вірші, сонети, поеми, казки, байки / Передм. В.А. Гончаренка. — К.: Наук, думка, 2005. — 296 с. — (Б-ка школяра). — ISBN 966-00-0316. — djvu (6.6 МБ)

Симоненко В. А.Ти знаєш, що ти — людина? / Василь Симоненко; передм. та прим. Т. Ю. Блєдних; худож.-оформлювач В. М. Карасик.— Харків: Фоліо, 2017.— 409 с. — djvu (1.6 МБ) fb2.zip (603.7 КБ) pdf див. (4.4 МБ)

Пропонована читачам збірка — перше в Україні найповніше видання поетичних творів Василя Симоненка. До книги увійшло багато поезій, які з тих чи інших причин раніше не публікувалися. Упорядник відшукав і включив до збірки навіть ті твори, що були написані поетом на замовлення редакцій газет та журналів і носили певне політичне забарвлення, як того вимагала тодішня номенклатурна ідеологія, і які сам поет часто підписував псевдонімами.

ЖИВИЙ ГОЛОС ПОЕТА

Василь Симоненко. Що я можу сказати про себе?
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров клекоче і гуде!

ВІДЕО:
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

Кохання і смерть поета
“Василь Симоненко. Тиша і грім” . Документальний фільм
Дух, який ніколи не помирав. Прекрасний і трагічний Василь Симоненко | Розповідає @Stepan_Protsiuk
Фільм про Василя Симоненка зняли студенти Київського Театрального університету ім. Карпенко- Карого Оператор: Павло Кучеренко Поезія: Баба Онися Вона прийшла Гей, нові Колумби й Магеллани Грудочка землі «Де зараз ви, кати мого народу?..» Дід умер Дума про щастя «Є в коханні і будні, і свята…» Жорна Злодій «Задивляюсь у твої зіниці…» Кирпатий барометр Кривда Курдському братові Лебеді материнства Леся Українка Любов «Ми думаєм про вас…» Монархи Моя мова Ні, не вмерла Україна! Перехожий Піч Порада товаришеві з КДБ Прирученим патріотам Русь Салюти миру Світ який — мереживо казкове Старість «Там, у степу, схрестилися дороги…» «Ти знаєш, що ти людина?..» Україні Український лев «Флегматично зима тротуаром поскрипує…» «Хто у тому винен, я не знаю…» Ще один протест «Чорні від страждання мої ночі…» Віршовані казки Казка про Дурила Подорож у країну Навпаки Цар Плаксій та Лоскотон

Сергій Осока. Народжені на Різдво: Василь Симоненко й Василь Стус

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s