Імперія терору. Роковини розстрілів в урочищі Сандармох

85 років тому в урочищі Сандармох у Росії розстріляли кращих представників української культурної, наукової та політичної еліти — тих, кого називають «розстріляним Відродженням».

Ця кривава подія стала одним із сумних символів Великого терору, організованого та здійсненого більшовицьким режимом.

Більшовики перетворили Соловецький монастир на концтабір. Упродовж п’яти страшних ночей, в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії у період 27 жовтня – 4 листопада 1937 року з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції 1111 його в’язнів були розстріляні сталінськими катами. Серед них 290 українців: всі, як зазначали у «розстрільних списках», — «українські буржуазні націоналісти». Серед убитих — священик з Ватикану, який збирав дані про порушення прав людини в Радянському Союзі, відомі діячі культури, науки, військові, технічна інтелігенція, духовенство.За оцінками дослідників у Сандармосі знайшли свій останній притулок загалом понад 9500 осіб 58 національностей, серед яких — більше 300 українців.


За кілька днів тут загинули Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Павло Пилипович, вчені, політичні й державні діячі Володимир Чехівський, Степан Рудницький, Матвій Яворський і багато інших українських інтелектуалів.



Більше про масові розстріли читайте на сторінці УІНП.Стріляли, нищили, намагаються робити це і сьогодні.



Але знищити українців НЕМОЖЛИВО.

Знищені нарешті будуть кати! Пам’ять про Сандармох допомагає нам розуміти, що Росія сьогодні застосовує ті самі криваві сталінські практики на окупованих українських територіях – страчує кулями в потилиці невинних людей зі зв’язаними руками.



5 фактів про масові розстріли в урочищі Сандармох та пам’ять про них⬇️

1️⃣ Лісове урочище Сандармох у Карелії стало спеціальною територією, яку органи НКВД використовували для масових страт. У 1937–1938 роках там були вбиті й поховані в’язні Соловецького й Біломорсько-Балтійського таборів, місцеві жителі, спецпоселенці. Сандармох став братською могилою для близько дев’яти тисяч розстріляних людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій.

2️⃣ У 1937 році тюрми й табори СРСР були переповнені. Але звільнити навіть тих, у кого закінчувався термін ув’язнення, режим не хотів: у суспільство повернулися б свідки нелюдських тортур. Тим часом маховик репресій радянським режимом власних громадян лише наростав. Масові розстріли у Сандармоху стали частиною Великого терору в СРСР, що розпочався влітку 1937-го й тривав до листопада 1938 року. Чистки відбувалися і в тюрмах, куди також спускали ліміти на репресії. Так, ліміт на розстріл в’язнів Соловецької тюрми був 1825 осіб. Тих, хто не потрапив у групу із 1111 розстріляних у Сандармосі, вбили трохи згодом, у грудні 1937 року – на початку 1938-го.

3️⃣ Довгий час доля соловецьких в’язнів була невідома. Влада всіляко приховувала злочин. На запити рідних давали брехливі відповіді, навіть у реабілітаційних довідках кінця 50-х років минулого століття вказували дати смерті 1942–1943 роки. Правда розкрилася 1997-го, коли активісти російського «Меморіалу» знайшли документи та списки загиблих. У Сандармоху провели розкопки й перепоховання. 27 жовтня того року відбулося перше вшанування пам’яті розстріляних.

4️⃣ 27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка. У 2005-му на його місці встановили пам’ятник – 3-метровий козацький хрест із написом «Убієнним синам України». Його вирізали з карельського світло-сірого граніту київські скульптори Микола Малишко й Назар Білик.

5️⃣ В урочищі Сандармох вбили українську культурну, наукову та політичну еліту – тих, кого називають «Розстріляним відродженням». Загинули, зокрема, поети-неокласики Микола Зеров та Павло Филипович, прозаїк Михайло Яловий, драматург Микола Куліш, режисер Лесь Курбас, історик Матвій Яворський, літературознавець Антін Крушельницький та його сини Остап і Богдан, політики й громадські діячі Михайло Полоз та Володимир Чехівський. Серед найбільш відомих українців – жертв катів — Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Сергій Грушевський, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий. Такою високою стала ціна спротиву українців тоталітарному кривавому сталінському режиму. Було знищене ціле покоління в українській культурі.

Великий терор – як це було

Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 особи.

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антисовєцькі елементи». Розпочалася наймасовіша за всю совєцьку епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Ретельно проводилася «чистка» партійних лав та органів безпеки. Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.

Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії у період 27 жовтня – 4 листопада 1937 року з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, із них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною. Серед них – Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.

За відкритими даними, в Сандармосі було розстріляно 677 українців.

Відомий історик, автор книжки «Соловецький реквієм» Сергій Шевченко оприлюднив більше 200 імен українців, які знайшли вічний спокій у Карелії.

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Совєцький диктатор Йосип Сталін, який дав старт цим масовим вбивствам, нині в росії очолив рейтинг найбільш видатних людей всіх часів і народів. При цьому майже половина росіян вважають, що сталінські репресії були «необхідними».

Період «Великого терору» (1937 – 1938 рр.) був відзначений значним сплеском масових репресій, які згодом переросли в СРСР у постійну політичну практику пошуку «шкідників» і знищення інакодумців. Нині відкрито багато нових джерел, зокрема й архіви колишніх радянських спецслужб, які дозволяють осмислити й викрити людиноненависницьку теорію й практику побудови комуністичного суспільства, яку впроваджувала в життя тодішня політична еліта.

З метою вшанування роковин із дня початку трагічних подій, які отримали історичну назву «Великий терор», з 5 серпня 2017 року в Україні відзначається День пам’яті. Відповідна Постанова за № 1807 Верховної Ради України ухвалена 22 грудня 2016 року.

Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними це число сягало 30000 осіб.

Натомість, досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об’єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з’їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9 %). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.

5 серпня 1937 року, згідно з оперативним таємним наказом НКВД СССР №00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців й інших антисовєтських елементів» на європейській частині Союзу, почалися масові арешти та безсудні розстріли всіх, хто ввижався владі «підозрілим», а тому числі й представників цієї влади.

З серпня 1937-го і до листопада 1938-го тільки на виконання цього наказу було ув’язнено від 800000 до 820000 осіб, із них від 350000 до 445000 були страчені за вироками партійно-чекістських «трійок», решту відправили до ГУЛАГу. Почалася ця «чистка» з тих, хто під час колективізації був оголошений куркулем, членів їхніх родин, «підкуркульників» тощо. Потім пішло «очищення» таборів від в’язнів, що раніше потрапили туди за політичними мотивами; на підставі цього наказу в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляли низку першорядних достойників української культури. А потім «червоне колесо» закрутилося на повну силу – загалом по СССР лише до середини листопада 1938-го «трійки» винесли 681 тисячу 692 негайно виконаних смертних вироки, а близько двох мільйонів осіб відправили до таборів ГУЛАГу.

Ці події не можливо забути, бо за ними стоять скалічені долі мільйонів людей, тисяч родин, котрі пройшли через страхітливе «чистилище» радянської влади.

Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб – розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Серед приречених на смерть громадян СРСР були й 290 українців.

Найбільше розстрілів випало на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» – «українські буржуазні націоналісти». Таким чином, лише за один день поліг увесь цвіт української нації.

Кожен із загиблих був не тільки визначним фахівцем у своїй царині, але й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів. Серед них – фундатор нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний; Микола Куліш – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров – лідер «неокласиків», надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Матвій Яворський – історик, політичний діяч, академік ВУАН; Володимир Чехівський – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших… Усі були молоді, в розквіті сил, переважно 36-50-ти років. Їхні обірвані життя – не лише на совісті капітана Матвєєва, безпосереднього виконавця розстрілів (до речі, згодом також репресованого), але й на совісті тодішнього керівництва СРСР і безпосередньо Сталіна, адже саме він був одним із головних ініціаторів знищення України – України думаючої, творчої, сильної.

Сандармох – лісове урочище в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія (площа близько 10 гектарів) стало братньою могилою для майже 7 тис. розстріляних у 30-х роках органами НКВС людей 60 національностей. Серед жертв – переважно спецпоселенці і в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Місце масових страт людей віднайшли громадські активісти в липні 1997 року.

27 жовтня 1997, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні пам’яті. У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест. 2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Щодня у культурній, політичній, соціальній та економічній сферах ми маємо справу з наслідками репресій совєтами, які позбавили українську націю мільйонів життів і десятків років розвитку.

Український інститут національної пам’яті

Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України Національна академія наук України Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine Ukraine Crisis Media Center Український кризовий медіа-центр Hybrid Warfare Analytical Group

БІБЛІОТЕКА ДФКР РЕКОМЕНДУЄ:

С. О. Підгайний. Українська інтелігенція на Соловках. pdf djvu

Сергі́й Володи́мирович Шевче́нко (нар. 4 серпня 1960, м. Краматорськ нині Донецької області) — український письменник, публіцист, редактор. Заслужений журналіст України.

Шевченко С. В. Імперія терору. Київ: Фенікс, 2021. – 368 с.: іл. ISBN 978-966-136-780-6
Публіцист, дослідник соловецької трагедії розповідає про українське «розстріляне відродження» 1930-х років. Серед героїв нарисів і статей – репресовані митці Ґро Вакар, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Борис Пилипенко, Павло Филипович, Євген Черняк, Михайло Яловий. Збірка творів, написаних на основі розсекречених архівних документів, логічно продовжує книжку автора «Соловецький реквієм» (2013). Уперше видано друком доповнений «Український «список Сандармоху» – короткі життєписи 287 жертв масових розстрілів 1937 року. Для всіх, кого цікавлять маловідомі сторінки історії.

Шевченко С. В «Соловецький реквієм». – К.: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013

Шевченко С. В. Безжальні щупальця імперії. Катерина Абраменко і Олександр Вайн — загублені імена зі «Списку Сандармоху» Рубрика: Україна Incognita. Газета “День”, №32, Киев, Украина, 21 лютого, 2014)

Безжальні щупальця імперії

Катерина Абраменко і Олександр Вайн — загублені імена зі «Списку Сандармоху»

 

21 лютого 2014

Вивчаючи тему соловецьких розстрілів 1937—1938 років, автор цієї статті перечитав двотомник «Остання адреса…» (К.: Сфера, 2003) і… не знайшов у відбірково-довідковому списку, вміщеному в науково-документальному виданні, прізвищ Абраменко і Вайн (йдеться про «список осіб, репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які відбували покарання на Соловках та були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року під Медвежегорськом»). А от прізвище Піроцький у списку чомусь є, хоч, як відомо, цього в’язня розстріляли не в Карелії, а в Києві — після 20 листопада 1937 року. Через недогляд потрапив до списку і професор Зозуляк, якого так само після додаткового слідства стратять у Києві 23 листопада — за рішенням Комісії НКВС і Прокуратури СРСР від 20 листопада 1937-го.

Далі, готуючи до друку збірку публіцистики «Соловецький реквієм», поцікавився в Інтернеті наявними «Списками Сандармоху» (щодо осіб, репресованих у радянській Україні) — ніде не фігурують ні Катерина Абраменко, ні Олександр Вайн. А вони ж «засуджені» в УРСР, відбували строк на Соловках, і їхня «остання адреса» — ті самі розстрільні ями Сандармоху.

…На початку 1930-х більшовицький режим, як відомо, виморив голодом мільйони українців. І далі, жорстоко придушуючи будь-які спроби опору політиці партії, червона імперія посилювала терор, спрямувавши його вістря на «буржуазних націоналістів» — творчу інтелігенцію, носіїв культури, освітян. У каламутній воді «розгрому контрреволюції» кремлівський диктатор налапав химерну гідру — «троцькістсько-націоналістичний блок». Як висловився ув’язнений на Соловках український громадсько-політичний, військовий та освітній діяч, професор Михайло Баран, то була «чудовищная амальгама, в которой соединены враждовавшие между собой так называемый украинский национализм и троцкизм». Лише у хворобливій уяві цей вигаданий блок-хижак міг скоординованими рухами своїх щупалець обернути на жертву абсолютну владу Сталіна. Проте вождь комуністів настирливо вимагав посилювати репресії, а його намісники слухняно брали під козирок.

«РОЗГРОМИТИ ДО КІНЦЯ…»

Центральний комітет КП(б)У 3 листопада 1934 року ухвалив постанову про контрреволюційну роботу залишків націоналістів і троцькістів та їхніх пособників — «гнилих та ліберальствуючих елементів». Цією постановою партія неначе відзначила річницю листопадового (1933 року) пленуму ЦК, на якому було оголошено, що українські націоналісти і троцькісти блокуються між собою на спільній платформі відриву України від СРСР. За неймовірним збігом обставин саме через три роки     — 3 листопада 1937-го — в Карелії буде вчинено масовий розстріл більш ніж 130 «українських буржуазних націоналістів», які відбували покарання в Соловецькій тюрмі, і в ті самі дні в урочищі Сандармох стратять велику групу «троцькістів».

…Чекісти, виконуючи партійні настанови, арештовували й репресували співробітників інститутів Всеукраїнської академії наук, письменників, загалом — освічений прошарок суспільства… Ще восени 1933-го судова трійка при колегії ДПУ УСРР засудила у справі «Української військової організації» професора Петра Демчука — керівника кафедри діалектичного матеріалізму Комуністичного інституту радянського будівництва і права та Олексія Сарвана — заступника директора цього інституту. У липні 1934-го звинувачено в контрреволюційній діяльності Олександра Бервицького — професора, завсектору бібліографії Книжкової палати (Харків). Як і багато хто з українців-інтелектуалів, раніше засуджених у сфальсифікованій справі «Спілки визволення України», вони потраплять на Соловки.

БОЖА СЛУЖБА В ПАМ’ЯТЬ ПРО НЕВИННО УБІЄННИХ У САНДАРМОСІ. НЕ ЗАБУТИ ПРО ЗЛОЧИН — ЗНАЧИТЬ, ЗАПОБІГТИ ЙОМУ В МАЙБУТНЬОМУ…

ЦК КП(б)У вважав, що «залишки блоку» — це наслідок недостатньої пильності й принциповості партійних організацій. Такими визнано, зокрема партосередки Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), Інституту червоної професури, Харківського університету, Луганського інституту народної освіти та інші. Згодом дійде до сумної констатації факту: через звільнення й арешти українських науковців українська Академія є українською лише за назвою…

Підкинула хмизу в вогонь репресій і газета ЦК КП(б)У «Комуніст», яка 7 листопада 1934 року опублікувала статтю про те, що «націоналістичні й троцькістські недобитки зблокувались на спільній антирадянській платформі боротьби проти диктатури пролетаріату, проти побудови соціалізму, проти нашої більшовицької партії. При цьому націоналісти озброювались ідеологічною, тактичною і організаційною зброєю троцькістів… І, навпаки, троцькісти використовували і пропагували націоналістичні настанови про відрив України від СРСР, контрреволюційну брехню про стан України у складі СРСР та ін.». Співавтори тієї публікації Онисим Сенченко і Тетяна Постоловська (дружина лідера «українських» комуністів, ставленика Москви Павла Постишева) були й авторами проекту згаданої постанови ЦК.

Газета закликала «розгромити до кінця рештки контрреволюційних націоналістів і троцькістів», які в наукових працях і підручниках «у замаскованій формі виступали проти розгорнутого соціалістичного наступу цілим фронтом, проти ліквідації куркульства, проти ліквідації класів у країні». За вказівками згори ці та інші книжки «шкідників», звісна річ, вилучали з бібліотек і книгарень.

СФАБРИКОВАНА ТРОЦЬКІСТСЬКА ГРУПА

Газетний заклик-донос побачив світ по теплому сліду постанови ЦК — у тому ж листопаді 1934-го. А незабаром в Інституті філософії чекісти викрили «контрреволюційну підпільну троцькістську терористичну групу». Майже всіх її фігурантів (філософів, істориків та ін.) звинуватили в індивідуальному терорі проти тогочасних керманичів партійних і урядових структур — Станіслава Косіора, Павла Постишева та Всеволода Балицького. І хоч під час обшуків жодних засобів реалізації «терористичних планів» у науковців не виявили, це не завадило слідчим визнати групу звинувачених складовою частиною ліквідованого у другій половині 1934 року «Всеукраїнського троцькістського центру» на чолі з Юрієм Коцюбинським (відомого радянського, державного та військового діяча, сина видатного українського письменника Михайла Коцюбинського звинувачено в контрреволюційній діяльності, засуджено Військовою колегією Верховного суду СРСР до найвищої кари і страчено у травні 1938 року).

Начальник секретно-політичного відділу УДБ НКВС УРСР Борис Козельський і начальник відділення цього ж відділу Соломон Брук підписали обвинувальний висновок за статтями 54-10-11-8 КК УРСР. А відтак Особлива нарада при НКВС СРСР 19  серпня 1935 року постановила: відправити у виправно-трудовий табір строком на п’ять років Олександра Милославіна (у кримінальній справі його зробили керівником «контрреволюційної групи»), Катерину Абраменко, Олексія Андріанова, Олександра Вайна, Юрія Вольнова та Бориса Піроцького (рос. — Пероцкий. Так у матеріалах репресивних органів. — Авт.).

1937-го троє з них — Абраменко, Вайн та Піроцький — потраплять до розстрільних протоколів особливої трійки Ленінградського облуправління НКВС. Перших двох, як уже зазначалося, стратять у Карелії (Сандармох), а Піроцького спецконвоєм з Морсплава відправлять до Києва для додаткового слідства за ще одним звинуваченням — у шпигунстві. Особлива нарада при НКВС СРСР 20 листопада 1937-го вирішить: «Агентові двох іноземних розвідок», який буцімто вербував інших осіб, — розстріл. За кілька днів вирок виконали…

ТАКІ СХОЖІ ТРАГІЧНІ ДОЛІ…

На Соловках відбувала покарання й Абраменко Катерина Харитонівна (у протоколах особливої трійки — Авраменко), 1900 року народження, співробітник Інституту історії, завкафедри історії народів СРСР Харківського університету. Вона родом зі Стародубщини, з містечка Душатин колишньої Чернігівської губернії (тепер це Суразький район Брянської області РФ). Зростала в селянській сім’ї. Закінчила гімназію і тримісячні педагогічні курси. Із 1919 року працювала вчителькою сільської трудшколи, потім — директором дитбудинку, інспектором народної освіти. Комуністка з 1920 року. Закінчила Комуністичний університет імені Артема (1923), працювала лектором-пропагандистом на шахтах Донбасу, лектором з історії ВКП(б) і Росії у Волинській районній партшколі, Всеукраїнській школі міліції. Була рекомендована до аспірантури у ВУАМЛІН на кафедру марксизму-ленінізму. Від січня 1934-го — науковий співробітник Інституту історії, відповідальний редактор журналу «Историк-большевик».

Спочатку Абраменко звільнили з роботи «за повну втрату більшовицької пильності до троцькістів-контрреволюціонерів, зокрема до троцькіста Бронова (її чоловік. — Авт.), за захист троцькіста-контрреволюціонера Бронова, за затушкування його контрреволюційної діяльності та протягування у своїх літературних роботах троцькістських і націоналістичних настанов». Того ж дня Абраменко виключили з КП(б)У «за втрату партійної пильності», а 16 лютого 1935 року заарештували. Під час обшуку в неї вилучили щоденникові записи — важливий, на думку слідчих, доказ її «розлюченості» проти партії (одного дня вона записала, що їй наснився чоловік і начебто його допитував сам Постишев). На запитання, «чи мала на увазі терористичні заміри», відповіла заперечно. Абраменко не раз заявляла про свою непричетність до контрреволюційної діяльності, але чекістська Феміда була іншої думки… Після ув’язнення на Соловках — відоме рішення особливої трійки і розстріл 4 листопада 1937 року в Сандармосі.

Ще один «член троцькістської групи» Вайн Олександр Овсійович, який народився 1910 року в містечку Каролін на Підляшші (нині Люблінське воєводство, Польща), зростав у сім’ї лікаря. Єврей. Безпартійний. Закінчив Харківський інститут народного господарства (1931) і аспірантуру Українського географічного інституту. 1935-го — доцент планового інституту, керівник кафедри економічної географії. Заарештований 21 лютого того ж року.

Як пише сучасний дослідник, автор історико-краєзнавчих праць Лариса Шевченко, долею Вайна опікувалася його мати — відомий музикознавець. Намагаючись врятувати сина, вона зверталася до різних інстанцій. Соловецьке табірне начальство характеризувало Вайна так: він підбурював в’язнів до заворушень проти режиму, казав, що коли вийде з табору — боротиметься з радянською владою, змінювати свої переконання не збирався й «негативно ставився до радянської конституції». За рішенням особливої трійки від 9 жовтня 1937 року Вайна розстріляли 2 листопада того ж року в урочищі Сандармох.

До списків тюремного етапу, страченого в Карелії, не потрапили згадані в цій статті політв’язні Олександр Милославін і Олександр Бервицький (Вербицький) — їх вивезли з островів раніше, але тільки для того, щоб репресувати вдруге. Обох професорів розстріляють у березні 1937-го (у квітні 1957-го реабілітують). Доля вченого Олексія Андріанова (Адріанова) також трагічна. Він відбував покарання на Соловках, належав до групи в’язнів, які «не роззброїлися» перед органами НКВС (Олександр Бервицький, Тимофій Кузьменко та ін.). Тривалий час хворів на сухоти. В архівній справі є довідка, що він помер 25 березня 1938 року в київській в’язниці.

Отже, обґрунтувавши потребу відновити справедливість, пропоную додати у відповідні «Списки Сандармоху» загублені імена двох людей, яких звинувачено в «троцькізмі», відправлено з України на Соловки й страчено за озером Онего. Не забуваймо також поминати їх на панахидах біля Козацького хреста в урочищі Сандармох. Додаю короткі відомості про репресованих, складені за матеріалами «Ленінградського мартирологу».

Абраменко Катерина Харитонівна (у протоколі трійки — Авраменко), 1900 р. н., уродженка с. Душатин колишньої Чернігівської губернії (нині Суразький район Брянської області РФ), колишній член КП(б)У, освіта вища, історик, проживала в м. Харкові. Арештована 1935 р. як член «троцькістської терористичної організації». Особливою нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1935 р. засуджена на п’ять років ВТТ. Відбувала покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області 10 жовтня 1937 р. засуджена до найвищої кари. Розстріляна 4 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Вайн Олександр Овсійович, 1910 р. н., уродженець м. Каролін на Підляшші (нині Люблінське воєводство, Польща), єврей, безпартійний, науковий співробітник, проживав в Україні. Особливою нарадою при НКВС СРСР 19 серпня 1935 р. засуджений за «контрреволюційну троцькістську діяльність» на п’ять років ВТТ. Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний 2            листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).

Сергій ШЕВЧЕНКО, фото автора

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s