Олесь Терентійович Гончар (Олександр Біличенко) (03.04.1918-14.07.1995), український письменник, літературний критик, громадський діяч, академік НАН України, Герой України.
Дніпропетровщина: нам є, ким пишатися. 3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара, автора “Прапороносців”, “Тронки”, “Людини і зброї” та забороненого на 20 років “Собору”.
Письменника, який отримав низку нагород та премій від “совєтів” і який водночас не погоджувався писати хвалебні твори про представників радянської влади, за що отримував листи із погрозами. Коли йому запропонували написати “так, як треба” роман про Українську повстанську армію, він відмовився: “Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду – не хочу!”
Бібліотека ДФКР запршує переглянути виставку-портрет “Світло непогасної зорі. 105 років від дня народження Олеся Гончара“
Життєвий шлях письменника
- 3 квітня 1918 р. – в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська народився Олесь Терентійович Гончар,український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч.
- Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області. Закінчив семирічку в сусідньому селі, потім навчався в Харківському технікумі журналістики. З 1937 р. активно починає друкуватися в періодичних виданнях.
- У 1938 р. Олесь Гончар вступив до Харківського університету на філологічний факультет, але в 1941 р. після третього курсу пішов добровольцем на фронт. Брав участь у війні як сержант-мінометник. Після закінчення війни Олесь Гончар повертається до навчання, но вже в Дніпропетровському університеті (1946).
- Пише роман «Прапороносці», який був виданий у 1948 році. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва.
- З’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957). О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. У 1963 р. за роман «Тронка» письменнику присуджено Ленінську премію.
- Виступав як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959–1971 роках Олесь Гончар – голова правління Спілки письменників України,
- Творче визнання прийшло до письменника з першим же його твором. Протягом 1946-1947 pp. О. Гончар написав романи «Альпи», «Голубий Дунай», «Злата Прага», які склали трилогію «Прапороносці», що оспвувала героїку війни.
- Тема війни не полишала митця. Роман «Людина і зброя» – розповідь про важкі й гіркі перші місяці війни; романи «Тронка» та «Циклон» – переосмислення проблем війни і миру, наступності поколінь, сутності людського існування, життя і смерті людини, становлення молодої людини.
- Нова віха життя країни і письменника – 1960-ті рр.
- У 1966 р. О. Гончар виступив на V з’їзді письменників України з доповіддю «Думаймо про велике», в якій порушив багато болючих тем: збереження історичної пам’яті, незадовільний стан вивчення української мови в Україні, проблеми освіти й тогочасного розвитку українського мистецтва, необхідність дбайливого ставлення до природи, загроза екологічних катастроф, повернення із забуття творів П. Куліша, В. Винниченка, Б.-І. Антонича.
- У тому ж році письменник почав працювати над головним твором свого життя – романом «Собор». Роман став поліфонічним твором. Розмаїття філософських, моральних, етичних, історичних, соціальних, екологічних мотивів засвідчило проблемно-філософське спрямування роману. Олесь Гончар вклав в уста своїх героїв роздуми про смисл буття; викрив соціально-узагальнений тип кар’єриста, людини без пам’яті, без совісті, показав радянську дійсність без прикрас і гасел; порушив проблеми екології; в гуманістично-творчому ключі осмислив проблему пам’яті, історії рідного народу, гармонії між людиною і природою в епоху НТР; його турбували джерела національного нігілізму, споживацтва, злочинної байдужості, “культ підсмаженого поросяти з хроном”, руйнування моральних цінностей, оказбнення духовного життя людини, доля жінки-трудівниці, турбота дітей про старих батьків та інші проблеми, які окреслювались пунктирно.
- 🖋ля індивідуального стилю Олеся Гончара характерні романтична піднесеність, поетичний ліризм у поєднанні з поетичним реалізмом, чутливість, історизм, увага до всього доброго й красивого, публіцистичність, художня влучність вислову.
- 1970-1980-ті роки – роки громадської діяльності митця.
- у 1959–1986 роках – секретар правління Спілки письменників СРСР. Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України. Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради.
- У 1973 р. він очолив Український республіканський комітет Захисту миру, став членом Всесвітньої Ради Миру.
- У 1978 р. Олеся Гончара обрано академіком АН УРСР.
- У 1983 взяв участь у заснуванні «Українського фонду культури».
- У 1991 р. опублікував збірник статей «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження».
- Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, окремі твори виходили у 76 країнах.
- Біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав його “Всесвітнім інтелектуалом 1992/93 років”.
У селі Сухому Кобеляцького району Полтавської області 28 серпня 2000 р. було відкрито Державний літературно-меморіальний музей-садибу Олеся Гончара. Щорічно, 3 квітня та 14 липня в музеї проводяться літературно-музичні вечори пам’яті письменника.
19 жовтня 2007 року, за ініціативи адміністрації, учнівського та батьківського колективів у Дніпродзержинській загальноосвітній школі № 25 відкритий літературний музей Олеся Гончара. У створенні музею велику допомогу надала дружина письменника Валентина Гончар, його сестра Олександра Сова, племінниця Гончара Віра Сесь, онука Леся Гончар, які передали музею унікальні експонати: особисті речі, рукописи, фотоматеріали.
У долі письменника відбилася доля країни. Митець і його слово пройшли великі випробування. Кожен життєвий етап Олеся Гончара співпав з вирішальним етапом у долі країни.
За свій військовий шлях О. Гончар нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».
БІБЛІОТЕКА ДФКР РЕКОМЕНДУЄ:
28 фактів про Олеся Гончара: що нового розповісти учням про біографію та творчість письменника
ЧИТАЄМО ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
АКТУАЛЬНІ ЦИТАТИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Письменник влучно писав про людські цінності:
- Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить!
- Найбільша перемога – це та, яку здобуваєш на самим собою.
- Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..
- Сила розвіється, а правда ніколи!
- Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо… Руйнуємо своєю байдужістю.
Про ставлення до України:
- Україно, твій день гряде!
- Не система винна, що в нас багато кретинів. І хто певен, що при іншій системі їх було б менше?
- Сама історія запитає кожного з нас у цей день: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатен відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?
- За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – усе життя були безпритульними. Шевченків “Заповіт” написано в Переяславі в домі Козачковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов із життя і Сковорода…
- Дякую Богові, що дав мені народитися українцем.
Про важливість рідної мови:
- Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
- Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
- Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертво-декоративної.
- Той, хто зрікається рідної мови, часто й не розуміє, що в цьому вже є елемент відступництва, елемент зради.
Про політичні перипетії:
- Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитися під час спеки.
- Свобода патлата, голова в неї немита, а найчастіше вона має вигляд сердито піднятих, судорожне стиснутих кулаків…
- росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, – ненависть до України…
Бібліотека Коледжу Радіоелектроніки 