Лиш любов зостається по всьому… 300 річчя Григорія Сковороди

Цьогоріч 3 грудня відзначаємо 300-річчя Григорія Сковороди

Прониклива мудрість та актуальність ідей українського генія Григорія Сковороди випереджає свій час на багато років. Його крилаті вислови, діалоги та афоризми, здається, можуть дати відповіді на всі питання.

Афоризми Григорія Сковороди
  • Бери вершину і матимеш середину.
  • З усіх утрат втрата часу найтяжча.
  • Більше думай і тоді вирішуй.
  • З видимого пізнавай невидиме.
  • Не той дурний, хто не знає, але той, хто знати не хоче.
  • Чисте небо не боїться блискавки та грому.
  • Що швидко запалюється, те раптово гасне.
  • Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.
  • Не той дурний, хто не знає, але той, хто знати не хоче
  • Не за обличчя судіть, а за серце.
  • Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.
  • Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.
  • Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
  • Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.
  • Не шукай щастя за морем.
  • Більше думай, і тоді вирішуй.
  • Як глупота є мати всіх пороків, у тому числі і пихи, так мудрість є справжня мати як інших чеснот, так і скромності…

Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти спільно з Комітетом гуманітарної та інформаційної політики, а також Педагогічним музеєм України підготували коротку інформацію про різні іпостасі видатного філософа.

Адже не лише його погляди, а і сам спосіб життя — джерело вищої мудрості!
Знаймо наших!

* Для візуалізації використана айдентика, розроблена Postmen

Список ресурсів, які познайомлять вас із великим мислителем, філософом, письменником та музикантом.


Спілкуйся зі Сковородою в соціальних мережах.

Інстаграм https://instagram.com/skovoroda.today?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Telegram https://t.me/skovorodatoday

Читати усі твори Сковороди

Григорій СКОВОРОДА
ПОВНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВОХ ТОМАХ
КИЇВ — 1973

ТОМ ПЕРШИЙ. ПІСНІ. ВІРШІ. БАЙКИ. ТРАКТАТИ. ДІАЛОГИ

ТОМ ДРУГИЙ. ТРАКТАТИ. ДІАЛОГИ. ПРИТЧІ. ПЕРЕКЛАДИ. ЛИСТИ

Іменний покажчик до обох томів.


Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2-х т. — К.: Наукова думка, 1973. — Т. 1. — 532 с.; — Т. 2. — 576 с.
До цього видання увійшли всі ориґінальні твори Сковороди. Твори розміщено у хронологічному порядку. До першого тому увійшли літературні та філософські твори Г. Сковороди, написані ним з середини 50-х до середини 70-х років XVIII ст. До другого — твори, написані з середини 70-х років XVIII ст. до кінця життя. Крім філософських творів, тут публікуються понад 120 листів Сковороди, значна частина яких написана латинською мовою, здійснені Сковородою переклади творів Плутарха і Ціцерона та інші матеріали, які є джерелом вивчення життя, творчості та світогляду мислителя. У другому томі вміщено написану М. Ковалинським біографію Г. С. Сковороди та кілька листів до Сковороди його сучасників.

Григорій Сковорода, якого ми не знаємо: 12 цікавих фактів

Про втечу зі свого весілля, відмову Катерині ІІ, любов до пармезану і нелюбов до інтиму

Вікторія Шапаренко

Григорій Сковорода. Колаж Назара Дубіва

Григорій Сковорода – «мандрівна академія» своєї епохи – цьогоріч ювіляр: 3 грудня виповнюється 300 років від його дня народження. Його називали «людиною-університетом», хоча за життя він не видав жодної книги. Але читачі шукали його самі, переписували рукописи, цитували й пропагували. Навіть сам Тарас Шевченко: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду».

Цей філософ-містик, богослов, поет та педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. І найзагадковішою. Офіційних даних щодо нього збереглося небагато. Натомість є чимало легенд і оповідей. Які ще раз підтверджують крилатий вислів Сковороди: «Світ ловив мене та не спіймав». Адже він цікавий тим, що справді невловимий.

Був загадковим від народження

Про більш-менш точну дату народження Григорія Варсавича (Савовича) Сковороди (1722 рік) стало відомо лише через 200 років після цієї події – саме тоді дослідники віднайшли в одному із його листів згадку про святкування власного дня народження (датами й святкуваннями він взагалі не дуже переймався). Мандрівний філософ походив із родини спадкових козаків з Полтавщини.

Не мав вищої освіти, але був розумакою

Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії, першого вишу в Україні, де вивчав церковнослов’янську й латину. Проте вищої освіти він так і не здобув (хоча й згодом не раз намагався у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави), але сам досконало оволодів багатьма мовами, такими, як єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька.

Сковорода мав ще й музичний талант – гарно грав на сопілці, флейті, органі, скрипці, гуслях, лірі, бандурі

Принт Григорій Сковорода, автор: wall31.com

Був блогером свого часу

За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, хоча в рукописному варіанті вони існували (переважно староукраїнською та латинською). Але він був добре знаний – на кшталт сучасних блогерів. Вважався основоположником жанру байки в українській літературі. Загалом Сковорода написав 17 філософських творів і 7 перекладів. Найвідомішими є його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські».

Найвище цінував свободу

Сковорода по-різному підписувався – часом подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода, часом Даниїл Майнгард. Ще називав себе Варсавою, тобто сином свободи. Це дійсно важило для нього багато – головним сенсом людського існування він вважав духовну свободу й самопізнання. Тому Григорій навіть не одружився, хоча й хотів, і був закоханий. Але прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену просто на весіллі. Й, подейкують, свідомо зарікся від інтимного життя.

Насправді невідомо, який мав вигляд

Сковорода уявляється нам стриженим під горщик вічним студентом (хоча помер він у 71 рік). Але всі його портрети є копіями з міфічного оригіналу – гравюри з нібито прижиттєвого портрета, який колись кимось був завезений у Москву (його ніхто не бачив). Отже, Сковорода міг виглядати абсолютно інакше. В будь-якому разі, треба ж якось його уявляти.

Тож Іван Кавалерідзе, створюючи пам’ятник, спробував йому наростити тіло, надати орлиного профілю. Так він і ожив, хоча нема нічого певного, на що ми могли б спиратися

Григорій Сковорода. Ілюстрація Олександра Грехова

Як став панібратським Савичем

Савич – це ніби друге ім’я Сковороди, наче він є для всіх товаришем. «Винен» у цьому той самий Кавалерідзе, автор його пам’ятника, встановленого у 1976-му в Києві навпроти корпусу Могилянки.

Загалом скульптор є автором багатьох пам’ятників Сковороди й режисером фільму про нього, куди він сам добирав актора, і вже там фігурував Савич. Кавалерідзе посприяв тому, щоб образ Сковороди став рухомим, мандрівним – бідним студентом-бурсаком. Тож і Варсавича спростили до Савича, який вештається по землі, аби сходити Україну ногами.

Був неординарним вчителем

За часів вчителювання у Харківському колегіумі Сковорода мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав таке: «туповат», «вельми туп», «туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «напевно понят», «возможно не понят». Або ж: «остр», «вельми остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

Потім він відмовився від стезі учителя – не ходив по хатах, не вчив селянських дітей. Це міф. Він був тим, кого запрошували для бесід, адже розмова заміняла у ті часи сучасні інтернет, телебачення, радіо.

Любив дороге й вишукане

Сковороду часто зображують таким бродягою, що жив, де приймуть. Але це не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку – по хатах та монастирях. Спав не більше чотирьох годин на добу й був бадьорий. Але при цьому він полюбляв вишукані й дорогі речі. Так, наприклад, його заможні друзі висилали йому окуляри, які було непросто дістати в ті часи, дорогі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном, сир пармезан, привезений з Європи.

В торбинці Сковороди завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка доброго вина

Григорій Сковорода, Second Floor Art Center. Автор: Сергій Майдуков

Не терпів москалів

У своїх філософських трактатах Сковорода писав про свободу особистості в кожному, тобто був демократом. І гнобителів не любив. Якось Катерина ІІ забажала побачити вже відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли цариця зайшла до зали, всі присутні вклонилися, окрім Сковороди. Катерина розгнівалась: як так, чому? А він відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся». Потім, кажуть, імператриця запрошувала його лишитися при дворі співаком, але він відмовився.

Вмів передбачати долю

На підтвердження цього є дві бувальщини. Перша – про його гостини у Києві, коли він приїхав до друга Іустина. Пішов прогулятися Подолом, аж раптом відчув трупний запах. Тоді Сковорода зібрав речі й поїхав геть, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми. Друга – про відчуття своєї смерті. 9 листопада 1794 року по обіді він узяв лопату, викопав собі могилу, уславши її дубовим листям. Зайшов до хати, перевдягнувся у чисте, поклав торбу під очі й заснув вічним сном. А щоб померти, він навмисно прийшов у своє улюблене село Іванівка, що на Харківщині.

Невідомо, чи був християнином

Ми не знаємо достеменно, чи вірив Сковорода у Бога, хоча у його творах Бог присутній. Чи сповідував він християнство? І в цьому є певна інтрига, як і з іншими неоднозначними  особистостями того часу – від Казанови до графа Каліостро. Тому постать Сковороди багато в чому залишається загадковою.

Достеменно відомо лише те, що він заповів не ставити хреста на своїй могилі – тільки камінь з написом: «Світ ловив мене та не спіймав»

Григорій Сковорода. Літературно-культурний проєкт “Сузір’я”. Художниця Тетяна Волошина

Про фонтан і Сковороду в навушниках

Філософ дійсно був небайдужий до ідеї фонтану (недаремно ж і на 500-гривневій купюрі з Сковородою є фонтан), хоча за тих часів у Києві він був один – на Контрактовій площі. Однак Сковорода думав не про той фонтан. Це просто образ, пов’язаний з ідеєю краси: вода береться нізвідки, піднімається вгору, наповнює чаші і дає силу квітнути квітам. Вічний і містичний. Ще один, осучаснений, образ Сковороди – у вигляді ровесника нинішніх студентів, у модних окулярах, навушниках, куртці. Таким чином реалізується прагнення візуально помістити його поміж себе, забравши риси бідаки й зробивши людиною ХХІ століття.

«Якщо мислити божественною тріадою, то у нас є Сковорода, Котляревський і Шевченко. Як вони співпрацюють – треба думати. Але ця трійця надзвичайно важлива. Щодо Сковороди ми справді не можемо нічого спіймати, а можемо вловити лише певні моменти, і навряд чи з цієї мозаїки вдасться відтворити справжній прототип. Сковорода приречений залишатися дуже міфологізованим образом. Це пустка, яку можна наповнювати чим завгодно. Це той фонтан, який все одно буде наповнений», – вважає мистецтвознавиця, лекторка та есеїстка Діана Клочко. Варто додати: й завжди своєчасний.

Приймай участь у заходах

✔️ Виставковий проєкт «Сковорода. На межі світів».

️Сковорода-Джаз.

️ КВІЗ: СКОВОРОДІ 300.

✔️ Серія дискусій «Ідеї Сковороди в нашій сучасності» (трансляція).

️ Сквот Божественних Пісень: марафон подій на честь 300-річчя з Дня народження Григорія Сковороди.

✔️ 3 грудня о 12:00 відбудеться марафон «РОЗМОВА ПРО ПРЕМУДРІСТЬ». Для участі у події потрібно пройти обов’язкову реєстрацію.

✔️ «Спіймай Сковороду» : презентація нового підручника з української мови як іноземної. 

✔️ Виставковий мистецький проєкт «Світ Сковороди».

«Цей рік – це рік 300-ліття Григорія Савича і мало бути дуже багато всього, мала бути велика сковородинівська революція»

Напередодні 300-річчя Григорія Сковороди Радіо Культура створило радіофільм в двох частинах, присвячений українському філософу та письменнику.

Сценарій до нього написав Мирослав Лаюк, а оповідачкою у фільмі стала Ада Роговцева. Голос Григорія Сковороди ж дістався Сергію Жадану.

Радіо Культура вирішило дізнатися, ким Григорій Сковорода є для української культури та Сергія Жадана особисто, та як воно – бути голосом видатного філософа? Інтерв’ю провела Олена Гусейнова.

Цьогоріч виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди і 40 років з часу виходу у світ роману Василя Шевчука «Предтеча».

✍️Це не перший художній твір, присвячений українському просвітителю і філософу Григорію Сковороді. Але власне у ньому, на основі нових віднайдених архівних документів, письменник більш об’ємно показує читачеві Сковороду. Ми розуміємо, що Григорій Савич має абсолютно інші погляди, ніж його оточення, має інше сприйняття світу та інші цінності для нього є основними.

“💬Ви називаєте мене людиноненависником, чи мiзантропом і звинувачуєте в навчанні отрокiв вiдрази, нехiтi до певних станів, посад, чинів, становищ… Бредня! Все зло від того, що ми в театрі світу беремо ролю не за природою нашою, а якомога більшу і важливішу.
Скажіть, чому в народі таке збентеження й такий неспокій? Чи не від того, що многі грають ролі не ті, що їм властиві і відповідні, тобто, не будучи грибами, полізли в козуб? Один такий народний пастир наробить стільки шкоди, що й п’ять достойних не зможуть виправити!
Тому я завжди радив знайомим отрокам пізнати спершу себе, свою природу, а вже тоді йти й вибирати ролю за покликанням…»

Ідея «сродної праці», тобто праці, що відповідає вашим здібностям і нахилам, яка буде приносити задоволення і тому вдаватись найкраще, була однією з ключових категорій в системі філософських і соціологічних поглядів Сковороди. ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ



Цього року Україна відзначатиме 300 – річний ювілей українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Сковороди (1722–1794).
Філософія свободи і моральної відповідальності особистості, яку сповідував Сковорода сьогодні, як ніколи, є актуальною.
Його ідеї про всесильність істини, правду, як основу людських доброчинностей, оновлюючу силу праці, животворну силу розуму для душі людської, необхідність пізнання себе, вартісність кожної миті життя надихали на поетичні роздуми багатьох митців. З-поміж них придніпровські поети Віктор Корж і Костянтин Чернишов, Олександр Зайвий і Михайло Дяченко, Іван Сокульський і Гаврило Прокопенко, Анатолій Кравченко-Русів, Ганна Світлична і Наталка Нікуліна, Сергій Бурлаков та багато інших, яких вразив «шляхетний стрій душі» філософа і його морально – етичні ідеали.
Пропонуємо добірку віршів поетів Придніпров’я, присвячених Григорію Сковороді.

КОСТЯНТИН ЧЕРНИШОВ
Буває так, що дух Сковороди
Мені вручає свій мандрівний посох,
Як солодко тоді світами йти і йти,
Щоб степ і ти, щоб полини і роси.
Дорога й небо, й тихий плин віків,
Душа із ними розмовляє радо.
У синій тиші дня лиш варта будяків
Стоїть на чатах золотих посадок.
Ще вільний вітер, наче скіф чи гунн,
Петровими гойдає батогами,
Й прозорі тіні хмар, мов тарпанів табун,
Жене й жене яружними степами.
І тут відчуть, що все земне мине,
Що суєта мирська – підступні грати.
Лукавий світ людський ловив – таки й мене
Та вільний дух мій не зумів спіймати.

ОЛЕКСАНДР ЗАЙВИЙ
СКОВОРОДА
1
Пребайдужий до пишнот і слави,
в гаманці не маючи нічого,
мав Сковорода Григорій Савич
вірних друзів – палицю й дорогу.
І на вітровіях на палаючих,
і під крижаним пустельним свистом
то було у нього нерозлучне
і незаміниме товариство.
Палиця не скаржилась на втому.
А дорога крізь колючі трави
Привела із батьківського дому
На вершини світової слави.
2
Сад пісень жінкам ростив Сааді,
в тім саду красунь жило до сотні.
А Сковорода в «Пісеннім саді»
Був до аскетичності самотнім.
Світ без друга,
як підвал похмурий,
і твоя судьба хмурніша втричі,
якщо ти в житті не стрів Лаури,
не знайшов своєї Беатріче.
А тим часом не одна княгиня
оком накидала на поета.
В придане червінців повна скриня,
флюгер сонця на даху маєтка.
Тільки шлюб з таким благополуччям
витримать не кожному по силі.
На руці тонесенька обручка –
ніби символ обруча на шиї…
І Сковорода до скону віку
спав на сіні,
в ковилі зеленій,
пригорнувши до грудей сопілку
так, як пригортають наречену.
Яблуками з місячного блюда
снідав під світанним зорепадом.
Все життя ходив по всіх усюдах,
полум’ям блукаючи по саду.
3
Світ його ловив за поли свити,
плів йому золочені тенети,
намагавсь алтинами купити
душу безалтинного поета.
Лови ті були на повен розмах,
по системі витончених правил,
без лягавих і без інших ознак
вовчої кривавої облави.
Скільки в тебе золота, поете?
Золота в поета тільки клітка!
До монархині Єлизавети
повезла Григорія кибитка.
Там жили співці,
як райські птиці,
біля трону,
в нагляді суворім.
Там Сковорода співав цариці
тенором в її притроннім хорі.
Умовляли з мандрами порвати
і співать монархині довічно,
а Сковорода на ті поради
тільки посміхався таємничо.
Серце волелюбної людини
царствене зап’ястя
не пригорне!
Краще бути лірником підтинним,
ніж продажним ліриком придворним.
Чорний світ
рядився в білу маску
і, неначе птахолов завзятий,
він ловив поета в клітку царську,
вік ловив,
але не міг впіймати.

ВІКТОР КОРЖ
ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
СПОЧИНОК
– Чого ж бо ти увиваєшся за мною,
терниста стежино,
чи так долю мою сподобала,
долю кураїнну?
Спритно її, заблукану, обгониш
і стелишся в ноги,
чи ж я досі не обрид тобі –
самотній, убогій? –
то очима питав пізнання предковічну дорогу
многодумний Григорій, спинившись спочити в степу,
при козацькій могилі, де сонце вогненну корогву
в шелесткій ковилі полишало про нічку сліпу.
–Я ж бо як могла втікала,
дивний чоловіче,
а втікаючи, розпізнала:
твоє серце – вічне,
тільки ти мене знаходив
ще й всміхавсь: на щастя!..
Що ж то скажуть твоїх мандрів
тернії нащадкам! –
то терниста стежина із ночі йому шепотіла,
дзвін заобрійний дзвінко котивсь звіддаля,
тільки він вже не чув:
дивував себе в сні, що людському тілу
зроду-звіку найм’якша постіль – земля…
1969

ІЗ «САДУ ПІСЕНЬ» ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
В сию силу, дугу мою полагаю во облаце
Пройшли хмурі хмари. І радісна райдуга сяє.
Пройшла вся журба. І світ пломеніє красою.
Веселощі серця – се неба криштальне світіння,
як морок розтане і сплинуть суєтності тіні.
О світе чарівний! Ти мій океан глибинний.
Ти й морок скорбот і вихор журбини.
Та райдуга дивна над світом усміхненим сяє,
сердечна голубонька радісний мир провіщає.
Прощай, о печале! Прощай, прощавай, зла годино!
Я звівся на ноги, навіки воскрес од загину.
О люде трудящий! Ти берег мені і основа.
Ти райдуга-сяйво, життя нездоланна обнова.
1984
ПИЛЬНУВАННЯ
Коли дарунок сонця в думах матиму,
Але їх пограбує днів орда, –
До мене прийде в полотняній мантії
Суддя земних суєт – Сковорода.
Посидить, помовчить, книжки подивиться,
Турбот торбину скинувши з плеча, –
Мій темний настрій ясно розгодиниться
Від карої грози в його очах…

Тож кличу завше в радощах і в горі я,
Мов правди грім, щоб осудить біду,
Сурового філософа – Григорія,
Ласкавого суддю – Сковороду.

МИХАЙЛО ДЯЧЕНКО (З циклу «Постаті»)
СКОВОРОДА
Він ходив, наче друге сонце,
по землі, що осліпла від неуцтва.
Він ходив і світив…
ГАННА СВІТЛИЧНА
СКОВОРОДА
До істини путь відшукай найближчу!
Чи істина, друже, тобі болить?
Ще й як!..
Тож і йшов крізь хули кострища,
Крізь твань богословську сліпців-століть.
Тупої покірливості колодки
Збивав із мужичих лунких лобів.
Шукаючи шляху того короткого,
О, скільки він довгих сходив шляхів!
Набачився.
Всякого і усього.
Аж білим укрився, неначе сад.
І ніс він Плутарха в хати убогі,
А люди гадали, що хліба шмат.
І як же тоді реготались п’яно
Трагічні оті парадокси книг!
Арканами розкошів і омани
Ловив його світ, а зловить не міг.
Летіли осяяно й нескінченно
Затятих думок перед ним ключі…
А Істина сивою нареченою
Невтішно ридала,
Весь вік ждучи.

НАТАЛКА НІКУЛІНА
НАД КНИГАМИ СКОВОРОДИ
Пішла білими світами,
а навстріч – Сковорода:
«Що шукаєш, сестро?
Істина – в тобі».
Замислилась –
так дивно стало,
аж під серцем обпекло:
«Тож кожне зело –
це я?!!»

ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА –
ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ ТИЧИНА.
ПЕРЕГУК У ВІКАХ
Не красна долготою, но красна
добротою, как песнь, так и жизнь
Г.Сковорода
Дзвіночок, що між винограддям
затесався, немигаючим поглядом
своїм уперся в клени, що зелені,
у тополі, що там он далі, під
самим колишнім Міністерством освіти:
уперся в небо поки що не зимове,
а м’яко-хмарно осіннє, і думає собі,
і думає – про все, про все…
П.Тичина

Григорій Сковорода:
Життя зела малого і людини
у вічній сув’язі
пребудуть на землі.
Людино, часточко безсмертної природи,
Пізнай себе, пізнай в собі цей світ.
Павло Тичина:
Дивись, дивись, дивуйсь –
яким гарячим гроном
відгрониться в тобі цей вічний світ,
і – далі, далі –
в лоно дум,
в лоно вогню,
із якого прийшли ми…
Григорій Сковорода:
Пізнай себе через природу,
пізнай в собі цей світ творящий,
де кожне – парость чи пташина –
в тобі,
і ти – це все довкруж.
Гармонії, гармонії шукаймо,
нехай твій дух не втомиться, людино,
бо як бджола не може не творити,
так і людина, вік живе в труді.
Людино, часточко творящої матерії,
сама творяща…
Павло Тичина:
Корінням углибай в пракорінь, у народ,
переплітайся коренем в народі,
углиб свого народу увійди,
у суть, у сутність. –
Це торжество одвічної матерії.
людини торжество
в безмір’ї космосу.
Григорій Сковорода:
Людина творяща зла не сотворить,
бо єство її добром сповнене.
Як жайвори в дзвін неба калатають,
так калатати в мислі, у серця…
О людино, ти маєш мову, доступну
всій природі – мову серця…

ІВАН СОКУЛЬСЬКИЙ
СКОВОРОДА
Відспівано. Звитяги не вернути.
Лицарським дням не випаде пора…
І хто це там ридає на розпутті?
Чиє життя, мов свічка, догора?
І хто це йде від хати і до хати?
Тягар несе крізь вітер і крізь ніч?
Чий труд важкий, без дяки і заплати?..
В очах трагічних – видива сторіч.
Тягар ізнять, спочить – не випадає,
нема розривки тут, на цій землі.
Ще ніч і ніч висить над краєм,
і світ дріма у безпросвітній млі…
Що дума він і що далеке знає?
Яка це дума в нього на чолі?!
1976

ГАВРИЛО ПРОКОПЕНКО
ЗАПОВІТ СКОВОРОДИ
Під ювілей удосвіта, повір,
Ми з ним зустрілися віч-на-віч:
Ішов, чолом сягаючи до зір,
Сковорода Григорій Савич.
Крайнебо починало рожевіть,
За овидом світало Слово:
«Пізнай себе – і ти пізнаєш світ,
І жодна сіть тебе не вловить.
Люби Вітчизну, флейту і перо,
Кохайся в найдорожчій праці,
Шануй людей і світ, чини добро,
Будь любомудром, як Горацій.
Будь сином волі. Паче всіх освіт
Пильнуй в душі оцю освіту:
Промінням істини пронизуй світ –
І ти збагнеш «алфавіт світу»!
І скинеш з пліч тягар чужих боргів,
Побореш морок, страх і погань,
Позбудешся тиранів і «богів»,
Бо сам себе відчуєш богом.
Не вір, що я в Іванівці помер:
Я став безсмертником-озонцем…» –
І він пішов, превищий всіх Говерл,
У сяйво вранішнього сонця.

ВОЛОДИМИР ЗЕМЛЯНИЙ
СКОВОРОДА
Життя прожить – не перемірять
степ
З торбиною і ціпом від собак,
Бо дійсність – найдотепніший
вертеп, ,
Де ролі розподілено усяк.
Отой лакузою зробився у панів,
А другий шкуру злупить за борги.
У іншого – незлічено грунтів,
А в того – риби повні береги.
«А що в житті відведено тобі?
Яких спокус ти витримаєш гру?
Не вловиш, світ! А вловиш, далебі,
То лише після того, як помру!»
Поправив торбу. Сперся на ціпок.
Повітря стигле. Степ анітелень.
… А світ вловив проміннями зірок
В його саду божественних пісень.

СЕРГІЙ БУРЛАКОВ
***
Слобожанщино,
Люблю, твої сади,
Коли у них бентежно, барвінково
Проглядують сліди
Сковороди,
Бринить його неохололе слово.
Є горній дух в нім –
Серце обійма!
Живе неперебутна суть народу,
Тому й нема такому переводу
І виміру належного нема.
Дорогою віків іде подорожанин,
Добром і мудрістю відлунює блакить.
Йому нас зустрічать, і проводжати,
І знову зустрічати, і любить.
… Благословенні в творчості сади,
Могутній голос Харкова над ними!
Тут любомудра сивого сліди
Умами визрівають молодими.

АНАТОЛІЙ КРАВЧЕНКО – РУСІВ
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
Ким же він був? Га?
Золотник часу його не стер.
Права і ліва рука обіймаються в домовині.
Лежить непідкупний, срібний.
Ти, ба? Дощ іде, а його не мочить.
(Писатимуть про таке в усі віки)
Ким же він був? Га?
Ким же він став? Ким іще стане?
Григорій… Савич… Сковорода…
Одрида молодиця за ним, одрида…
А він хрупаником любов свою: хрусь!
Не вештайся перед очима, заважаєш!
Посох у руки і – пішов.
І світ його не спіймав.
Чорнухи і слід його загубили…
По світу ходить, славу водить.
Правицю люду подає на радість.
У славі ходить, світ за собою водить.
Кладе розмовоньку, наче цеглу.
Цеглина до цеглини
в будівлю Поезії
і заздрять Платон, Зенон, Епікур…
«Я росту, як трава росте,
А трава росте –
На мене дивиться.
І мене – диво оце
Кладе в своє серце…»
Ким же він був? Га?
Спостерігає село Іванівка:
філософ яму копає…
Селянин до нього:
–Григорію Савичу! Кому, оце, ви?
–Собі.
–Та не жартуйте!
Хіба воно вже пора?!
Глянув на сонце. Примружився:
–Мабуть, пора.
–Ой, Савичу! А як же нам,
без вас… бути?!
–Та якось обійдетесь і –
не заважай, любчику, а то: не встигну …
Вирив собі могилу.
Одягнув білу сорочку.
Сакви під голову. Тай…

Помер? Ким же він був? Га?
Підготувала Світлана Мартинова – ст..науковий
співробітник музею «Літературне Придніпров’я».https://www.facebook.com/100010275317905/posts/pfbid02p3WajUjAsj9AFwevWEGJLPAGUr2vmPN7X8Ufr2HdWHgM6uXF8DG6fAKC7FKumtCSl/

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s