Допоки пам’ять в серці не згасає…Головні факти про звільнення України від нацистських загарбників

Цього дня, 28 жовтня, у 1944 році радянські війська вийшли на сучасний західний кордон України, перед тим звільнивши Ужгород
Щороку 28 жовтня відзначається день звільнення України від нацистських окупантів. Деокупація українських земель під час Другої світової війни відбувалась протягом січня 1943 – жовтня 1944 років. 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на сучасний західний кордон України, напередодні звільнивши Ужгород.

Матеріали до виховної години: ДОПОКИ ПАМ'ЯТЬ В СЕРЦІ НЕ ЗГАСАЄ… (до 78-ої річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників)



Друга світова війна жорстоко пройшлась по всій території України, принісши руйнування та горе українським родинам. Жорстока трагедія, яка торкнулась кожного, досі відгукується в сімейних історіях.

28 жовтня 1944 року стало кульмінаційним днем і ході Другої світової війни. Найбільш значущі наступальні операції, які призвели до визволення Україні відбулись з 13 серпня по 22 вересня 1943 року на Донбаському напрямку; Корсунь-Шевченківська операція тривала з 24 грудня 1943 по 17 лютого 1944 року; Львівсько-Сандомирська – з 13 липня по 29 серпня 1944 року.

Завершальним етапом стала Східнокарпатська операція, яка розпочалась з’єднаннями радянської армії 8 вересня 1944 року і призвела до остаточного звільнення та вигнання гітлерівських нацистів з території України 28 жовтня 1944 року.

До кінця Другої світової війни залишався ще майже рік.

Разом з тим, історики Українського Інституту Національної Пам’яті вважають, 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада. Зазначається, що лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

Пам’ятний день офіційно встановлений указом президента Віктора Ющенка 20 жовтня 2009 року.

“З метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні постановляю: Установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня”, – йдеться у документі.

У цей день Україна віддає шану українцям, які боролись і перемогли нацизм у роки Другої світової війни, дякує тим, хто в тилу працею наближав розгром ворога та допомагав відбудовувати Україну з руїн.

БІБЛІОТЕКА ДФКР РЕКОМЕНДУЄ ВИСТАВКУ

Трагедія Другої світової війни не оминула жодної української родини, проте з кожним роком очевидців тих подій стає все менше.

До 78-ї річниці Дня визволення України від фашистських загарбників Факти ICTV підготували найголовніші цифри та архівні фото подій, а також пояснюють, чому назва цієї дати не зовсім відповідає дійсності.

То фашисти чи нацисти?
Німецько-радянська війна розпочалася 22 червня 1941 року.

Того ж дня нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов у повідомленні на радянському радіо вперше заявив, що Третій Рейх (Німеччина за часів Адольфа Гітлера) – це фашистська держава.

Фашистська Німеччина здійснила розбійницький напад на Радянський Союз. Наші доблесні армія та флот і сміливі соколи радянської авіації завдадуть нищівного удару агресору. Уряд закликає громадян Радянського Союзу ще тісніше згуртувати свої лави довкола нашої славної більшовицької партії, радянського уряду та нашого великого вождя — товариша Сталіна. Наше діло праве. Ворога буде розбито. Перемога буде за нами.

Насправді ж тогочасна Німеччина мала більше спільного з Радянським Союзом, аніж з фашистською ідеологією.

Попри чудові міжнародні відносини між Рейхом та СРСР у 1930-х роках, вже на початку розгортання Другої світової війни стало зрозуміло, що конфлікт між двома тоталітарними державами неминучий.

Оскільки з ворогом не хотілося мати нічого спільного, в радянській пресі починає з’являтися термін “фашистська Німеччина”.

На думку дослідників, це легко пояснити. Радянська ідеологія передбачала побудову соціалізму, а німецька провладна партія Адольфа Гітлера була націонал-соціалістичною.

Вождь Сталін хотів уникнути будь-яких асоціацій з фюрером Гітлером, цим самим одноосібно звинувативши Німеччину у розгортанні війни в Європі.

Єдиною у світі державою з фашистським устроєм залишалася Італія: випадки участі у війні на території України італійських військ одиничні.

Таким чином, попри радянську пропаганду, війська Німеччини варто називати нацистськими.

22 червня 1941. Велика Вітчизняна чи німецько-радянська війна?


Остаточне звільнення України
Протягом перших чотирьох місяців німецько-радянської війни було окуповано всю материкову частину України. Радянські війська до останнього боронили Севастополь, однак вимушено звільнили місто у липні 1942 року.

Більшість областей сучасної України перебували під німецькою окупацією від двох до трьох років.

Ключовими у поразці Рейху стали Сталінградська битва у лютому 1943 року та події на Курській дузі у липні 1943 року, яка увійшла в історію як наймасштабніша танкова битва Другої світової війни.

Саме після успішної контратаки розпочалися перші спроби радянських військ звільнити українські землі.

Хронологія визволення:

Харків – 23 серпня 1943 року;
Київ – 6 листопада 1943 року;
Дніпро – 23 грудня 1943 року;
Одеса – 14 квітня 1944 року;
Львів – 27 липня 1944 року.
Паралельно здійснювалися Житомирсько-Бердичівська, Корсунь-Шевченківська, Рівненсько-Луцька, Криворізька, Львівсько-Сандомирська та Східно-Карпатська військові операції.



Станом на 28 жовтня 1944 року радянські війська остаточно відтиснули німців до кордону. Однак залишалося ще одне місто – Чоп.

Вже наступного дня нацистська армія залишила місто, однак незабаром розпочала контрнаступ.

Протягом тижнів окремі райони Чопу – важливого залізничного вузла на кордоні Словаччини та Угорщини, Словаччини та Закарпатської України – переходили з рук у руки.

Остаточна дата звільнення Чопу – 23 листопада 1944 року. Наразі це найзахідніший населений пункт України.

Війна в цифрах
Вважається, що втрати України в роки нацистської окупації становлять 5,2 млн осіб.

З них 3 млн – мирне населення, з яких 1 млн – особи єврейської національності. Решту втрат – 2,2 млн – пов’язують з катастрофічним зростанням рівня смертності.

За даними демографів, довоєнна чисельність населення в Україні відновилася лише через 13 років, у 1959 році.

Для підбиття висновків щодо втрат України у Другій світовій війні необхідно врахувати низку факторів.

Згідно з традицією, цивільні та військові втрати завжди підраховувалися окремо, але тут і починаються труднощі.

По-перше, українці брали участь не лише у радянських битвах. Відомо про десятки тисяч українців у лавах військ США, Великої Британії, Польщі та Фінляндії, однак ведення статистики втрат у кожній країні відрізнялося.

По-друге, в СРСР не стежили за цивільними втратами під час війни, а після завершення бойових дій приблизні статистичні дані не до кінця відображали реальну картину. До війни чимало областей сучасної України пережили Голодомор та репресії 1937 року, і дані про мільйони загиблих приховувалися.

Пам’ятаємо
Щороку 28 жовтня в українських містах проходять масові заходи з вшанування усіх тих, хто визволяв Україну від німецьких окупантів.

Сотні громадян приходять із квітами до могил Невідомого солдата та до інших меморіалів, щоби згадати та ще раз усвідомити їхню роль в українській історії.

На момент початку Другої світової українські землі входили до складу одразу чотирьох держав, і саме це стало головною причиною того, що зараз українці можуть вшановувати різних героїв війни.

Важливо усвідомлювати, що вигнання нацистів з України – це спільна перемога українців і з лав Червоної армії, і з лав визвольного руху, навіть попри їхню боротьбу між собою.

Безсумнівними героями є ті, хто до останнього боронив рідні землі та не боявся дати відсіч ворогу. Ми маємо пам’ятати усіх.


© 2022 Факти ICTV. Всі права захищено.
©Наташа Тарчевська, редакторка стрічки

Український інститут національної пам’яті нагадує, що некоректно називати 28 жовтня “Днем визволення України від фашистських загарбників”.

 

Останні бої із нацистськими окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше. Не менш важливо, що після цього Україна не стала вільною. По суті один тоталітарний режим замінив собою інший. На фото фрагмент радянського плакату про звільнення України.

 

Публікуємо матеріал із книги “Війна і міф. Невідома Друга світова”, що детальніше пояснює зазначену тему. За лінком всі статті із книги.

МІФ 38. ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ

Суть міфу

Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року.

Факти стисло

Із вигнанням нацистських окупантів у 1944 році Україна не отримала волі, тільки опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму, результатом діяльності якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу, смерть від масового голоду сотень тисяч мешканців України у 1946—1947 роках.

Факти докладніше

У фразі «Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року» є три неточності.

Перша — не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Волі Україні вигнання окупантів не принесло — тільки інший тоталітарний режим.

Друга — останні бої з окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше.

Третя — вважатимемо, що ми домовилися щодо некоректності використовувати назву «фашисти» стосовно нацистів (докладніше — у міфі 16).

У грудні 1941 — січні 1942 року радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України. Червоній армії вдалося відбити лише незначні як на загал території в Криму та під Барвінковим.

Наступна спроба розвинути попередній успіх призвела у Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил навесні 1942 року та їхнього відступу аж до Волги. Уся українська територія була зайнята німецькими військами.

У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року мусили залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.

Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.

У СРСР склалася традиція відзначати визволення України 28 жовтня, оскільки саме цього дня 1944 року радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах.

Влітку 1945 року, згідно з міждержавним договором, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної Закарпатської області.

Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25—26 листопада — саме тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

У вигнанні окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн солдатів-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією та українські бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організували сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

— на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення;

— українські армійські частини Радянської армії у 1943—1944 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у Червоній армії та УПА (про це детальніше див. міф 39);

— в очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч). Також депортували місцевих греків, болгар, вірмен;

— різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, які перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці;

— українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тисяч, заарештовано 130 тисяч та депортовано понад 200 тисяч осіб;

— внаслідок організованого масового голоду у 1946 — 1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, а близько мільйона політичних ув’язнених потерпали від страждань у ГУЛАГу. Останній політв’язень комуністичного режиму Богдан Климчак повернувся з таборів 11 листопада 1990 року.

Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.

Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще майже десятиліття. Переслідування інакодумців не припинялося до розпаду СРСР.

Справжні волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної незалежності.

 

©Сергій Горобець

Реклама

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s