Винні у любові до України. Інформаційні матеріали до Дня пам’яті жертв політичних репресій

Цьогоріч, 15 травня ми відзначаємо День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня.

Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування. Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян.

Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений. Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

До Дня пам’яті жертв політичних репресій презентуємо книгу Реабілітовані історією. Дніпропетровська область : у 2 кн.

Реабілітовані історією» (Дніпропетровська область)

Книга перша присвячена висвітленню історії політичних репресій на Катеринославщині-Дніпропетровщині в 1920 –1985 pp. Можна простежити основні віхи та динаміку карально-репресивної політики радянської держави щодо різних категорій населення, розглянути перебіг каральних процесів в різні роки, кампанії по знищенню і вилученню «ворогів народу», «дисидентів» та інших «небажаних елементів». Перший розділ містить документи партійних, державних, каральних органів, матеріали періодичної преси СРСР, України, Дніпропетровської області. До наступного розділу включено нариси-персоналії, присвячені долям жертв політичних репресій, і до третього – статті, в яких розглядаються окремі аспекти даної теми. Читати: Реабілітовані історією. Дніпропетровська область. Книга 1.

Книга друга. В ній можна знайти короткі відомості про осіб, які стали жертвами політичних репресій у роки радянського тоталітарного режиму, публікуються короткі біографічні довідки про громадян Дніпропетровської області, які постраждали від політичних репресій (букви А—Я). Читати: Реабілітовані історією. Дніпропетровська область. Книга 2.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1%, звільнено було тільки 0,3%).

https://fb.watch/c-Hz1LR6rm/



Масові репресивні операції у 1937–1938 роках мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб.

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937–1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Сьогодні Україна демонструє світові надзусилля у боротьбі проти вторгнення рф, вибиваючи окупанта з наших земель та виборюючи тим самим мир у всьому світі. Тож, вшановуючи жертв політичних репресій комуністичного режиму, схилімо голови і перед пам’яттю теперішніх борців за волю України, які нині піддаються переслідуванням та жорстоким катуванням на окупованих територіях.

Віримо, що усі злочинці будуть покарані, а перемога буде за нами!

🔹🔸 Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні

  1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
  2. Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
  3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
  4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
  5. НКВД УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), в 1938-1941 роках по вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).
  6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, де дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».
  7. В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
  8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
  9. Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».
  10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936 року, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.
    (https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/bibliotekaryam/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-zhertv-politychnyh-represiy)



Читайте на порталі ДОУНБ “ДніпроКультура” про долі репресованих у лихоліття земляків

Наші колеги, відділ мистецтв ДОБМ ім. М. Свєтлова, пропонує до перегляду добірку документальних фільмів про українських політв’язнів.

Ці трагічні сторінки історії нашої держави повинен “перегорнути” і передивитись кожен українець, особливо у трагічних реаліях сьогодення, на тлі жорстокої війни з росією, яка хоче знов спробувати знищити українців як націю!

https://fb.watch/c-HGRS-moi/

Документальний цикл про політв’язнів. Це спільний проєкт Українського інституту національної пам’яті та “Історичної правди”.
Документальний цикл складається з трьох короткометражних фільмів та розкриває історії трьох українських політв’язнів радянського режиму: Ірини Стасів-Калинець, Миколи Руденка та Святослава Караванського.
Фільм “Микола Руденко”.

Фільм “Святослав Караванський”
https://www.youtube.com/watch?v=4Gl27113wzU

Фільм “Ірина Стасів-Калинець”.
https://www.youtube.com/watch?v=iw_BAdcd4Sw

Цикл “Розстріляне відродження”.

Над циклом сюжетів працювали: керівник проекту «Ранок з Україною» – Тетяна Алтухова, шеф-редактор – Ольга Артюшенко, автор-журналіст – Олександр Єльцов, оператор – Сергій Кондратьєв, режисер-постановник – Наталія Рекункова.
“Розстріляне відродження.Микола Хвильовий”.
https://www.youtube.com/watch?v=T1oVCU4E2Qk

“Розстріляне відродження. Микола Куліш”.
https://www.youtube.com/watch?v=2k5IBjktzM8
“Розстріляне Відродження. Як таке могло статись? Хвильовий, Бойчук, Курбас.”
https://www.youtube.com/watch?v=8_j40KYG2vg
Фільм “Винні у любові до України Лесь Курбас і Микола Куліш”. (04.11.16)
https://www.youtube.com/watch?v=ZKu-0_ZT9ak
Філм “Винні у любові до України. Валер’ян Підмогильний”. (16.12.16)
https://www.youtube.com/watch?v=0LAvpgM9JzY
“Юхим Михайлів. Повернення із забуття” документальний фільм Лілії Кірічєвої, НТУ, Київ, 2007 рік
https://www.youtube.com/watch?v=HiOd1SDx_pg
Фільм “Бойчук і Бойчукізм”.Автор сценарію та режисер Олександр Муратов. Продюсер Лариса Роднянська. Ведуча Ольга Сумська. 2001 рік.
https://www.youtube.com/watch?v=E7f6Umqfom4

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s