Україна в огні… Друга світова війна у творах українських письменників

Про війну вони знали не з чуток. Кожного з цих шести українських письменників війна торкнулася безжально, немилосердно. Одним, скалічила дитинство, іншим, забрала юність, комусь, грубі шрами війни позначили долю. Кращих сторінок історії, написаних її безпосередніми свідками і учасниками, годі й шукати. Минуле нашого народу задокументовано болісними спогадами письменників України.

Анатолій Андрійович Дімаров, який особисто пережив жах війни, відомий своїми правдивими спогадами про той час, а також художніми творами. В цьому році виповнилось 100 років від дня його народження.

У дитинстві Анатолій пережив Голодомор в Україні 1932—1933 років, все життя згадував, як мама пекла млинці з цвіту акації.Після закінчення середньої школи в 1940 р. був мобілізований до армії. З початком Другої світової війни воював у складі 371 стрілецького полку 130 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті. Поблизу Могильова 17 липня 1941 року отримав важке поранення, після лікування опинився на окупованій території. Став командиром партизанського загону, мав кілька поранень і контузій, отримав інвалідність у молодому віці. Нагороджений орденами і медалями.

У 1944 році він приїхав до Луцька, де прожив шість років. І саме там, як зізнався письменник, у ньому пробудилася національна свідомість. «У мене до того ніколи не сиділо в душі , що я – українець!»

«Про війну більше не пишу, — казав письменник в одному з останніх інтерв’ю. — Не хочеться про неї згадувати, це така страшна річДля мене 9 Травня — це день жалоби. Немає там чого святкувати, хоча перемозі я щиро радів. Мого віку як пішло сто чоловік воювати, так лише двоє повернулося. Двоє! То чи радіти маю? Ні, сумувати та їх згадувати…я пройшов усю війну від початку до Берліна…Вважаю, що після Голодомору це було друге зумисне винищення українського народу! Життя нашого солдата нічого не було варте. І коли Жукова запитали, як будемо переправлятися через Дніпро, плавзасобів же нема, він відповів: «По хохлам пройдьом!». Коли років п’ять тому я лежав у шпиталі й мені принесли медаль Жукова, я її пожбурив: цього гада не носитиму!»

«Біль і гнів. Книга 1»

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, Голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть? Джерело

Агресивна роль англо-французької плутократії”,— нотує Тетяна. І як ще одне ствердження попередньої думки, виписує фразу із доповіді товариша Молотова на Четвертій сесії Верховної Ради першого скликання: “Відомо, однак, що виражене ще в кінці минулого року прагнення Німеччини до миру було відхилене урядами Англії і Франції”

«Ніхто ще не знав, що незабаром — війна.Ніхто й гадки не мав, що мине менше року, і на пошматовану землю впаде перший убитий і перша мати буде битися головою об стіл».

«Біль і гнів. Книга 2»

Тут дійсно, тільки біль і гнів, жодного просвіту.

В книзі закінчення роману «Біль і гнів», повісті «Чорний ворон» та «Син капітана».
Як зазначав сам Дімаров, він намагався відійти від оціночних суджень і просто описував життя. Отож, в книзі про життя типового українського села під час другої світової війни, тож на хеппі-енд розраховувати не варто. Тут дійсно, тільки біль і гнів, жодного просвіту. Всі долі переплелися в тугий і заплутаний клубок… Життя села під німецькою окупацією описано так, ніби ти бачиш все описане власними очима, відчуваєш те ж саме, що відчувають герої розповіді. Характери прописані так, що, здається, більш вирізніше уже неможливо. Сама мова, стиль написання такий повний і соковитий, що будь-яке місце в книзі можна читати окремо, просто насолоджуючись мовою. Джерело

Біль і гнів Читати повністю текст твору онлайн. УкрЛіб

Аудіокнига Біль і гнів Слухати

/Files/images/2020/knigi/IMG-c29987a4d4f953966c261fea4a829f08-V.jpg

У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя», за який став лауреатом премії імені Т. Шевченка. Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати в Червоній армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. Нагороджений орденами Червоної зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу»..

Твір розповідає про студбатівців — членів добровільного студентського батальйону. Герої, студенти Харківського університету, на початку Німецько-Радянської війни полишають навчання і записуються добровольцями до армії, щоб захистити «спадщину людського духу», «життя в усій його цілості». В романі зображуються перші місяці війни. Війна — це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, це вони, місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, це вони гинуть під кулями та бомбами.

«Як їх багато. Студенти і студентки. Ідуть історики, літератори, географи, біологи, хіміки…Ідуть чітко карбуючи кроки по бруку. Сама юність іде, красиві які люди все йдуть…Ідуть і співають бадьорими голосами, і видно усмішки на юнацьких обличчях і блиск сонця в очах, але під цим буйним, майже безшабашним співом чути – клекоче сльоза. »

Людина і зброя – Гончар ОлесьЧитати- УкрЛіб Завантажити

Аудіокнига Людина і зброяслухати

/Files/images/2020/knigi/pic.jpg

Коли розпочалася німецько-радянська війна Олександр Довженко був вже зрілою людиною 46-ти років, відомим митцем. З початком війни евакуйований до Ашхабада. Призначений полковником інтендантської служби, він не витримував бездіяльності і просив, щоб його відправили на фронт, де він став кореспондентом газети «Красная звезда» . 31 березня 1942 року вийшла його стаття «Україна в огні». Однойменна назва належить і сценарію фільму, що його писав Довженко в 1941—1943 роках. Деякі уривки цього сценарію з’явилися у пресі у вересні 1943 року.

«Написав я “Україну в огні” з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю…
Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був… на її пожарах сьогодні…» – О. Довженко.

«По шию, по рот у холодній воді брели болотами на схід многі тисячі бездоганних героїв-страдалців, немов розкидані негодою величезні журавлині ключі. Піднімали над мокрими головами рідну свою зброю, партійні квитки, все, що було дорогого, виносили віру в серцях, і болотна гнила брудна вода нагрівалася од гарячої невмирущої людської віри в перемогу і од крові, вічної світлої пам’яті героїв.»

Україна в огні – Олександр Довженкочитати- УкрЛіб

Аудіокнига – Україна в огні – Олександр Довженко слухати

/Files/images/2020/knigi/IMG-98241c04cb9aa98ec8ee94a1cdb5231a-V.jpg

1941 року Павло Загребельний закінчив десятирічну середню школу; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва у серпні 1941 р. Був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, знову тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — нацистські концтабори.

«Дума про невмирущого», що з’явилася друком 1957 року , принесла авторові велику популярність. Цей твір – не мемуари і не щоденник автора, хоча увібрав у себе сюжети з власної біографії. Історія відобразила три роки життя героя: поєдинок з ворожими танками, тяжка контузія, лікування в шпиталі, навчання в училищі. І знову танковий бій і поранення; полон і фашистські концтабори.

«Танки стріляли різко, поквапливо, нервово. Вони навіть не стріляли, а бубоніли: «Бу! Бу! Бу!» І після кожного такого «бу!» чахкав десь снаряд. Снаряди летіли один за одним одскакували од сухої землі і розліталися у всі боки червоними бризками, ніби перестиглі кавуни. І треба було сидіти перед цим чахканням, під цими червоними бризками, сидіти, притиснувшись до рідної землі і ждати й ждати, ждати. Хай отой широкий, рухливий танк підійде зовсім близько…»


Дума про невмирущого – Загребельний Павло – УкрЛібчитати

/Files/images/2020/knigi/IMG-64165aa91a34fc7ec687aef2d8fd5ab3-V.jpg
Четверте видання
повiстi Вiктора Некрасова
«В окопах Сталiнграда» українською мовою.
Перекладач з росiйської М. Шумила.
К. : Днiпро, 1971. — 248 с.

З початком радянсько-німецької війни киянин Віктор Некрасов відмовився від «броні» і пішов на фронт. Пройшов шлях від Ростова до Сталінграда. Був інженером саперних військ, командував батальйоном. Двічі серйозно поранений. Свій бойовий шлях чесно, без прикрас відобразив в повісті «В окопах Сталінграда».

Мова автора діловита, часто суха, як запис в щоденнику. Але „…це ніякий не щоденник фронтового офіцера, як каже дехто. Щоденника я не вів (суворо заборонялось), але книгу задумав на фронті, після першого поранення” – В. Некрасов.

«Дорога запружена – «форды», «газики», «зисы», крытые громадные «студебеккеры». И повозки, повозки, повозки. Проползает дивизионная артиллерия. На длинных стволах гроздьями болтаются гуси. Какие-то тележки, самодельные повозки, пустые передки. Много верховых. Двое обозников на коровах. И все это с криком, гиком, щелканьем бичей движется куда-то вперед… Громадная пестрая гусеница ползет, извивается, останавливается, вздрагивает, опять ползет…»

Анатолій Кузнєцов народився і провів дитячі роки в Києві, на Куренівці. Із початком нацистської окупації Києва у вересні 1941 став свідком подій, що відбувалися довкола Бабиного яру. Свої враження, спостереження й роздуми таємно занотовував. Пізніше ці автобіографічні записи лягли в основу його роману-документу «Бабин Яр»

/Files/images/2020/knigi/IMG-164bc02ab386d07106703e31fd563138-V.jpg

Йдеться не лише про трагічні події, які відбувалися в Бабиному Яру в 1941-1943 роках. Твір виявився масштабнішим: то була хроніка життя окупаційного Києва, яким його колись побачив 12-річний хлопчик Толя Кузнєцов. Він розповів про знищення Хрещатика у вересні 1941, яке здійснили не німці, а енкаведисти (він перший про це написав). Про підрив Успенського собору в Лаврі. Про те, що більшість киян раділа втечі радянської влади. Так життя в окупації ще ніхто не подавав. Роман і досі перевидають у різних країнах. У 2009-му вийшов, нарешті, український переклад. Того ж року на Куренівці з’явився пам’ятник письменнику: “скульптурна цитата” з його “Бабиного Яру”.

«Они выходили еще затемно, чтобы оказатися пораньте у поезда и занять места. С ревучими детьми, со стариками и больными, плача и переругиваясь, выползло на улицу еврейское население. Перехваченные веревками улы, ободранные фанерне чемоданы, заплатанные кошелки, ящички с плотницкими інструментами… Старухи несли , перекинув через шею, как гигантские ожерелья, венки луку – запас провизии на дорогу…»

БІБЛІОТЕКА ДФКР РЕКОМЕНДУЄ

Проза про війну

1. Багряний, І. Огненне коло // Вибрані твори / І. Багряний – К. : Книга, 2007. – С. 221-324. – (Твори української діаспори).

2. Багмут, І. Записки солдата : повісті, оповідання, нариси / І. Багмут. – К. : Дніпро, 1975. – С. 5-87.

3. Батурин, С. OST : роман / С. Батурин. – Львів : Кальмарія, 2005. – 150 с.

4. Близнець, В. Землянка : повість / В. Близнець. – К. : Дніпро, 1995. – 165 с.

5. Гончар, О. Людина і зброя : роман / О. Гончар. – Харків : Фоліо, 2007. – 318 с. – (Українська література).

6. Греба, В. Спаленої землі не буде : роман / В. Греба. – К. : Радянський письменник, 1991. – 335 с.

7. Гуменна, Д. Хрещатий Яр, (Київ 1941-1943) : роман-хроніка / упоряд. О. Кучерук. – К. : Вид- во ім. О. Теліги, 2001. – 406 с.

8. Гуцало, Є. З вогню воскресли ; Мертва зона ; Біль і гнів ; Безголов`я : повісті / Е. Гуцало. – К. : Українська видавнича група, 1996. – 431 с.

9. Дімаров, А. А. Біль і гнів : роман / А. А. Дімаров ; вступ. слово Г. М. Штоня. – К. :Україна, 2004. – 925 с. (Бібліотека Шевченківського комітету).

10. Довженко, О. Україна в огні : кіноповість / О. Довженко. – К. : Україна, 2004. – 144 с.

11. Довженко, О. Сторінки щоденника, (1941- 1956) / О. Довженко. – К. : Вид-во гуманітарної л-ри, 2004. – 384 с.

12. Журахович, С. Київські ночі : роман // Вибрані твори / С. Журахович. – К. : Дніпро, 1977. – С. 5-302.

13. Земляк, В. С. Підполковник Шиманський : героїчна повість / В. С. Земляк. – Львів : Каменяр, 1995. – 176 с.

14. Загребельний, П. Дума про невмирущого : історія недокінченого життя : для серед. і ст. шк. віку / П. Загребельний. – К : Веселка, 1978. – 159 с.

15. Збанацький, Ю. Ми – не з легенди / Ю. Збанацький. – 2-ге вид. – К. : Укр. письменник, 1995. – 687 с. 16. Іщенко, М. Г. Твоє поле бою : роман / М. Г. Іщенко. – К. : Рад. письменник, 1989. – 446 с.

17. Кузнецов, А. Бабий Яр : роман / А. Кузнецов. – М. : Издатель Захаров, 2005. – 359 с.

18. Козаченко, В. Твори. [В 4 т.]. Т. 2. Листи з патрона : цикл повістей про «Блискавку» / В. Козаченко. – К. : Дніпро, 1979. – 671 с.

19. Міщенко, Д. Батальйон необмундированих : повість / Д. Міщенко. – К. : Молодь, 1995. – 79 с.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s