Підготувала: Токарева Олена Володимирівна

Наше українське коріння. Різдвяні та новорічні традиції Завантажити

Новий рік – одне з найпопулярніших календарних свят. Цей день протягом століть щорічно відзначають, знають, люблять і чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях. В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази”

Традиції новорічного святкування

Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.

Традиційна новорічна обрядовість українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятиденна з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем.

Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.

Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: “Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю” – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо. Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками (“Маланка”, “Коза”) та ін. Деякі з них широко побутують й донині.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух».

Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.

Коли українці святкували Новий Рік?

Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня – початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік

1 березня в Київській Русі

З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.

1 вересня у XV столітті

Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд, разом з яким початком церковного та громадянською року стало вважатися 1 вересня. Візантійська православна церква, згідно з рішенням Нікейського собору, офіційним днем святкування нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення мотивується тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час іудейського свята жнив, яке відзначається з 1 до 8 вересня.

У той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок Нового року святкували 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». 1 січня після 1700 року

На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.

Відповідно до історичних згадок, Петро І увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками. згідно з царським указом, прикраси на ялинках мали висіти до 7 січня. Першого ж січня, на знак свята, люди мали вітати однин одного з Новим роком, а всі, у кого є невеликі гармати або рушниці, також опівночі мали стріляти в небо у своєму дворі. На великих ж вулицях з 1 до 7 січня вночі треба було запалювати багаття з дров або соломи. Ось що раніше використовували замість бенгальських вогників. У той час люди вірили, що, прикрашаючи новорічну ялинку, вони роблять злі сили добрішими. Вже давно про це забуто наступними поколіннями, але ялинка — як і раніше залишається символом новорічного свята.

Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підґрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Так з’явився в Україні Старий Новий рік

7 січня – Різдво Христове

http://traditions.in.ua/images/4_Svatkovyi_kalendar/rizdvo.jpg

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Різдвяний вертеп

Кожне свято має свої невід’ємні традиції. Для святкування Різдва Христового такою традицією є Різдвяний вертеп.

Вертеп – в перекладі з давньоруської, означає печера, саме в вертепі по святому писанню, народився Ісус .

Різдвяний вертеп – це своєрідний ляльковий театр, який показували на Різдво Христове і на святках. Це дійство почало існувати в Україні, в Росії і Білорусії більше 200 років тому.

“Вертеп” – це переносний ляльковий театр, в якому представлялася містерія Різдва Христового. Театри являли собою досить великі, приблизно в ріст людини ящики, обтягнуті матерією або обклеєні різнокольоровим папером, а часто ще й паперовими образками святих.

Сцену вертепу прикрашали, ззаду обов’язково поміщали ікону Різдва Христового або ікону Пресвятої Богородиці з Немовлям Христом. Усередині вертепу малювали вікна, зірки, хрести, писали композиції на біблійні сюжети. Сцена висвітлювалася свічками.

Ляльки були влаштовані досить просто. Вирізалися вони звичайно з дерева і одягалися в одяг з різнобарвних клаптиків.

Керували ними через вузькі прорізи в сцені за допомогою паличок, прироблених до нижньої частини ляльки. Велика частина ляльок була обмежена в рухах: вони могли пересуватися по сцені тільки з тим ступенем свободи, яку надавали пророблені в сцені прорізи і злегка нахилятися.

Рівень художнього виконання ляльок також був різний: від грубо вирізаних, одягнених в паперовий одяг маленьких лялечок до справжніх творів мистецтва, з красивим і акуратним різьбленням і витончено одягнених клаптиками дорогих матерій.

Для різдвяного вертепу виготовляли ляльок, які зображували Рахіль (жінку з немовлям на руках), ангелів, пастухів, волхвів, воїнів і царя Ірода.

Вертепне дійство тривало 10-20 хвилин і супроводжувалося виконанням духовних віршів, розповіддю про Різдво Спасителя.

Зараз виготовляють різноманітні вертепи. При їх створенні використовуються різні матеріали: дерево, глина, солома, папір, тісто. Вони можуть бути переносними і непереносними, професійними та аматорськими. Кожен окремий вертеп – це свого роду витвір мистецтва.

Свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування. У свою чергу, Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.

Відеопосилання:

Джерела інформації:

https://drive.google.com/file/d/1atLiYOToKHFTw8TYogo4P7b3NE6IHx9c/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1w0ylMXMXtScm6fn9Sxbq0o-tfhTbR8Hl/view?usp=sharing