Збережи пам’ять, збережи правду. Голодомор 1921-1923, 1946-1947– біль в серці України!

Слухайте, слухайте крик із безодні,

Нашу молитву горячу…

Ви, що обідали й ситі сьогодні,

Киньте хоч шкіру собачу!

З вірша Олександра Олеся, надрукованого в газетах

“Канадійський ранок” і “Канадийський українець” в 1922 році.

Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів. У ХХ столітті українці пережили їх тричі: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 роках.

В 1932-1933 р.р. від голоду в Україні загинуло близько 3,9 мільйона людей.

Голод в Україні 1932-1933 визнано геноцидом української нації майже у 20 країнах світу, ще вісім країн засудили Голодомор як акт винищення людства або вшанували пам’ять мільйонів знищених голодом українців.

Мусимо пам’ятати ці трагічні події, бо це невід’ємна частина нашої історії.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо – українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ми колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не згасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно…

©️ Ніна Виноградська
з поеми «Моїм рідним присвячую»

ЗАПАЛИ СВІЧУ ПАМ’ЯТІ…

Цього року виповнюється сімдесят п’ять років від початку голоду 1946-1947 рр. та сто років від початку масового голоду на Поволжі, Північному Кавказі та на Півдні України. В Україні це був перший масовий голод, що став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років.

Масштабний за кількістю своїх жертв голод 1921-1923 рр. в Україні, окрім природних чинників та розвалу господарства після семи років виснажливих воєнних дій, мав і соціальні причини, зумовлені владною більшовицькою політикою «викачування» хліба з села, руйнування його традиційних основ. Селяни припинили сіяти більше хліба, бо його потрібно було здавати державі. У 1921 році крім природних факторів – небаченої посухи, що охопила значні території – до катастрофічного становища селян спричинилася грабіжницька політика більшовицької Росії, яка розглядала селянство як «підозрілий елемент», який постійно перебуває під впливом «класових ворогів». А Україну – як сировинний придаток, що мав забезпечувати «диктатуру пролетаріату» всім необхідним, у першу чергу – продовольством.

«Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас – зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба», – писав у травні 1921 року Володимир Ленін.

Викачування продовольства в період запровадження продрозверстки та політики «червоного терору», виснажило запаси українців. Для кращої «мотивації», збирати хліб в Україну Ленін пропонує відправити півмільйона новобранців із охопленого голодом Поволжя. Під маркою допомоги голодуючим, більшовики грабують церковні цінності, накручують в пресі істерію проти «куркулів, які не хочуть ділитися хлібом». При чому куркулями оголошуються всі, хто не згоден віддавати за так чесно зароблене добро.

Виконавцями голодомору було близько 8000 комуністів – членів воєнізованих хлібозаготівельних робітничих формувань на зразок продзагонів, продовольчих дружин, у тому числі прибулих із Росії. До їх складу ніколи не включали місцевих робітників. Озброєні хлібозаготівельні загони спрямовувались на село. У районах масового збройного опору селян спецзагонам допомагали регулярні військові формування. Саботаж хлібозаготівель загрожував ув’язненням від 6 місяців до 6 років з конфіскацією майна.

Голод 1921-1923 років був чи не єдиним, який більшовики не приховували від міжнародної спільноти. Утім, переважна більшість міжнародної гуманітарної допомоги скеровувалася саме на Поволжя, тоді як з охопленої голодом степової зони України продовжували везти в Росію продовольчі запаси. Лише в серпні 1922 року продовольчі пайки з гуманітарних місій почали отримувати й українці.

Вирішальну роль у порятунку голодуючих відіграли іноземні доброчинні організації, які розгорнули свою діяльність 1922 р. за власною ініціативою. Стражденним українцям допомагала місія Нансена та Американська адміністрація допомоги (АРА) на чолі з В. Гаскелом. Вся ця допомога була вибірковою й не охоплювала всіх потребуючих. Місії зосереджувались в основному по містах і не опікувались сільським населенням. Їх робота постійно зустрічала опір місцевих чиновників і відстрочувалась.

З боку уряду УСРР лише у червні 1922 р. було створено Центральний комітет допомоги голодуючим на чолі з головою ВУЦВК України Г. Петровським.Саме тоді Петровський писав в Москву: «Имея свое Поволжье, Украина с начала кампании по 1 мая послала в перекрепленные к ней губернии РСФСР 960 вагонов продовольствия…».

У серпні 1922 р. 60 % голодуючих республіки отримали довгоочікувану допомогу, з них 4/5 – від закордонних організацій. Більшість пайків – 180,9 млн. – надала Американська адміністрація допомоги (АРА), 12,2 млн. – місія Нансена, 383 тис. – Міжнародна робітнича допомога. У серпні 1922 р. 2/3 всієї допомоги голодуючим йшло з-за кордону. Допомога із Заходу приходила в двох варіантах: приватні пакунки і публічне годування. Різні допомогові організації відкривали в голодуючих місцевостях громадські кухні та їдальні. 1922 р., незважаючи на недосів і повторну посуху в степових губерніях, урожай в інших місцевостях був непоганий.

Валовий збір хліба давав можливість задовольнити не тільки власні потреби республіки, а й вивезти за її межі до 15 млн. пудів зерна. Але вивезено було більше: до 1923 р. у сусідні радянські республіки було доставлено 9 млн пудів хліба. Міжнародна допомога стабілізувала ситуацію в Україні, чим одразу скористалися більшовики, розпочавши світовий експорт зерна – 13,5 млн. пудів зерна нового врожаю з України було відправлено за кордон. Так само хліб продовжували вивозити в Росію. Через це в південних регіонах України голод тривав до літа 1923 року.

Аби експорт не здавався аморальним, Москва оголосила, що врожай 1922 р. повністю припинив голод. У жовтні 1922 р. Москва проголосила кінець голоду і змінила комітет допомоги голодуючим на комітет боротьби з наслідками голоду. На початку 1923 р. радянський уряд почав обмежувати допомогову акцію АРА.

Масштаби голоду на півдні України більшовики всіляко приховували, розповідаючи лише про «продовольчі труднощі». Нині Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України оцінює втрати українців від надсмертності в 1921-23 роках на рівні 935,8 тисяч осіб. 40% із них становили діти до 14 років.

Представник Американського комітету допомоги російським дітям Дж. Стюарт бачив, як «утікачі з сільських районів голодуючих губерній юрмилися величезними масами на залізничних станціях, намагаючись залізницею дістатись до північних губерній, де ситуація з хлібом була краща». Ф. Конс, член вищезазначеного комітету, згадував, як щодня по вулицях міст збирали померлих від голоду дітей. Загалом найбільше потерпали від голоду саме вони. Італійський комуніст був свідком того, як в Одесі червоноармійці відбирали у дітей поживу, а малолітні дівчата віддавались морякам за хліб. Торгівля неповнолітніми дівчатами стала звичним явищем. Діти також ставали першими жертвами людоїдства. Про випадки канібалізму писав і Ф. Нансен. Представник місії Нансена капітан Квіслінг подає дані з протоколу допиту Х. А. Нищенко, яка після того, як чоловік залишив сім’ю, вбила своїх дітей і з’їла їх з іншими ще живими дітьми.

Голодних і ослаблених людей швидше косили епідемії тифу, холери, віспи тощо. Працівник АРА МекЕлрой повідомляв, що у липні 1922 р. в Україні нараховують 500 тис. випадків холери та до 1 млн. захворювань на тиф.

Масовий голод пригасив і селянський повстанський рух, що ширився Україною. Більшовики це врахували. Уже за десять років вони застосують практику «впокорення голодом», організувавши в Україні штучний Голодомор-геноцид, щоб закріпити свою політику на окупованих землях.

Про цю трагічну сторінку нашої історії, яка довгий час лишалася поза достатньою увагою суспільства, нагадує новий просвітницький ролик Українського інституту національної пам’яті, створений спільно зі студією «Диваки-продакшн». У ролику використані історичні фото та відеоматеріали із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного. Джерело

БІБЛІОТЕКА КРЕ РЕКОМЕНДУЄ:

Голодомор в Україні: що маємо про нього пам’ятати

Матеріали до виховної години Завантажити

Презентація на тему “Голод 1921-1923 рр. в Україні”

Що таке Голодомор?

Виставка «ГОЛОДОВКА 21–23-го»

Інколи в розмовах можна почути вислів «голодуюче Поволжя». Він виник на початку 1920-х років, коли російську територію Поволжя та частину української (південь і південний схід) охопив голод, а продзагони вантажили продовольство та вивозили з України.

Навіть з урахуванням наслідків посухи 1921 року, чи міг український народ уникнути голоду? Матеріали виставки «ГОЛОДОВКА 21–23-го» показують комплекс обставин і політичних рішень Леніна, що призвели до спалаху масового голоду в Україні в 1921 році та продовження його аж до 1923 року, коли в Поволжі катастрофу вже було зупинено. Матеріали пояснюють, чому радянська історіографія більше пам’ятала голод в Поволжі, ніж в Україні.

До 100-річчя початку голоду 1921-1923 рр. в Україні

Штучний масовий голод 1921 – перша половина 1923 рр. (Мовчан О.М.)

Голод в Україні 1921-1923 років: хроніка

“Голод 1921-1923 років не приховувався більшовицькою владою”. Історики про перший голодомор”

У 2021 р. виповнюється 100 років з початку голодомору 1921-1923 рр. Вшановуючи пам’ять жертв жахливого голоду, держархів Дніпропетровської області публікує документи архівного фонду “Катеринославський міський комітет допомоги голодуючим”. У фонді представлені списки мешканців міста Катеринослава, які складалися для оподаткування населення “голодним податком” на користь голодуючих, а також “голодні паспорти”, заяви городян щодо неможливості платити податки через відсутність грошей та продуктів харчування. Зазначені документи також будуть у нагоді всім, хто цікавиться історією своєї родини.

На поміч рідній землі. Голод 1921-1923 рр. і українська преса Канади

Сербин Р. Голод 1921–1923 і українська преса в Канаді / Матеріали упорядкував і зредагував Роман Сербин. Українсько-Канадський Дослідно-Документаційний Центр; Інститут української археографії Академії наук України. – Торонто; Київ, 1992. – 704 с. – (Джерела з новітньої історії України; Документи історії української діяспори). – завантажити *pdf

Штучний масовий голод 1946–1947 років

Масовий штучний голод 1921–1923: забутий злочин більшовиків проти України // 10 запитань історику