НАЙДАВНІШІ КНИГИ – ЮВІЛЯРИ.«ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ДІТЯМ» – 915 РОКІВ

ЦЬОГО РОКУ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 915 РОКІВ ВІД ТОГО ЧАСУ, ЯК КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР МОНОМАХ УКЛАВ ПЕРШИЙ ДИДАКТИЧНО – ХУДОЖНІЙ ТВІР КИЇВСЬКОЇ РУСІ «ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ДІТЯМ». Хоча цей жанр був досить поширеним в Античності, в українській історії це був перший зразок світської проповіді.

Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти.
Залишив по собі світлу пам’ять як розумний князь і добрий організатор.

У «Повчанні дітям» автор дає настанови своїм дітям та усім нащадкам Київської Русі: вчить їх бути розумними, хоробрими, гуманними, чуйними до людей, відстоювати інтереси Батьківщини, захищати її від ворогів, трудитися, поважати старших і жінок, жаліти дітей, сиріт, поширювати у країні освіту, сприяти доброчинності.


Своє “Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці.
Відомості про цю працю Мономаха науковці вперше знайшли у Лаврентіївському списку « Повісті минулих літ», датованому 1377 роком.

Своє “Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п’ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.

В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».

Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.

Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре

Джерело

Історична довідка


Бібліографічне посилання: Котляр М.Ф., Плахонін А.Г. ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Povchannia_V (останній перегляд: 05.02.2021)


ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА


“ПОВЧАННЯ” ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА – пам’ятка давньорус. літератури, єдина світська, що збереглася від 2-го десятиліття 12 ст. Належить кн. київ. Володимиру Мономаху. З його ім’ям дехто пов’язує 2-гу і 3-тю редакції “Повісті временних літ” (1116, 1118). Складається із 3-х частин: із власне “Повчання”, “Літопису” його життя (або “Автобіографії”) і докладного листа своєму суперникові в політ. боротьбі в Давньорус. д-ві кн. Олегу Святославичу (прозваному в “Слові о полку Ігоревім” “Гориславичем”). Учені вважають, що всі 3 твори були об’єднані самим князем, “Літопис” життя і лист до Олега Святославича приєднані до “Повчання” як ілюстрація й розвиток думок автора шляхом літ. зв’язок.

“Повчання” збереглося в єдиному спискові у складі “Повісті временних літ” за Лаврентіївським ізводом (див. Лаврентіївський літопис) під 1096, де ним розривається розповідь про походження половців. Однак воно не датується до 1096, оскільки охоплює події пізнішого часу. 1096-м датується за змістом лише лист князя до Олега Святославича. “Повчання” потрапило до Лаврентіївського ізводу в 2-й пол. 12 ст. і було вмонтоване туди кимось із літописців м. Владимир на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ), котрий додав до нього ще й “Молитву” св. Андрія Критського, патрона тамтешнього кн. Андрія Боголюбського.

Для датування початку створення “Повчання” важливими є слова автора про те, що “сли” (посли) старших князів 1099 звернулися до нього з проханням виступити проти молодших, князів-ізгоїв Володаря Ростиславича і Василька Ростиславича. У цей час, імовірно, була створена перша і основна частина твору, власне “Повчання”, кардинально перероблена князем у похилому віці. Останньою подією міжкнязівських стосунків, відображеною у творі, є похід Мономаха проти мінського кн. Гліба Всеславича 1117. Цим роком датується завершення 2-ї частини “Повчання” – “Літопису” життя автора. Жанр “повчання дітям” був поширений у середньовічному європ. письменстві. Твір кн. київ. Володимира Мономаха звернений до спадкоємців княжичів. На нього вплинули ін. твори цього жанру, а також Псалтир, “Шестоднев” Іоанна, екзарха Болгарського та ін. Особливий інтерес викликають суспільно-політ. ідеї, якими пронизані всі 3 частини “Повчання”. Київ. князь погоджується із практикою поділу Руської землі поміж Рюриковичами, однак наголошує на необхідності додержання взаємних договірних зобов’язань князів для спільних походів проти половців. Твір пронизаний турботою про рідну землю, у ньому відстоюється ідея міжкнязівського братства, автор створює образ князя-управителя д-вою і захисника рідної землі. “Літопис” життя Володимира Мономаха розповідає про десятки великих і малих походів на ворога, які здійснив князь, починаючи з 13–14-річного віку, про його дипломатію і держ. справи.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s