“Любіть Україну” Сосюри. Про заборону вірша

Джерело

2 липня 1951 року радянська газета “Правда” засудила вірш українського поета Володимира Сосюри “Любіть Україну!”, який з’явився в журналі “Звезда” в перекладі російського поета Олександра Прокоф’єва. Редакційна стаття мала назву “Проти ідеологічних перекручень у літературі”.

“Оспівує якусь одвічну Україну. Поза часом, поза епохою, без сталінських п’ятирічок, без колгоспного ладу”, – написали в публікації.

Зробили висновок: “Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера”.

10  липня 1951 р. газета “Радянська Україна” надрукувала статтю українського радянського поета Андрія Малишка”За ідейну чистоту літератури проти націоналістичних рецидивів”, у якій засудила вірш Володмира Сосюри “Любіть Україну”. Після цього вірш був заборонений для друку.

… прояви націоналістичної ідеології, національної обмеженості не є випадковими і поодинокими в його творчості… не зрозумів ролі ленінсько-сталінської дружби народів і виступав з низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш “Любіть Україну”.

Після заборони вірша, Володимира Сосюру перестали друкувати.

Заборону на публікацію вірша “Любіть Україну!” зняли 1958 року.

Вірш “Любіть Україну!” Володимир Сосюра написав у травні 1944-го у визволеному від фашистів Києві.

“Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну, я 1944 року написав вірш “Любіть Україну!”, який студенти просили по кілька разів читати їм на літвечорах”, – зазначив Сосюра. Присвятив його приятелю – декану філологічного факультету Київського університету Юрію Кобилецькому, який згодом також зазнав утисків з боку влади.

1

Любіть Україну, як сонце любіть, 
як вітер, і трави, і води… 
В годину щасливу і в радості мить, 
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 
вишневу свою Україну, 
красу її, вічно живу і нову, 
і мову її солов’їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим, 
розвіяний в полі вітрами… 
Любіть Україну всім серцем своїм 
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна, 
як очі її ніжно-карі… 
Вона у зірках, і у вербах вона, 
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора, 
живе у стежках, у дібровах, 
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть 
чужинців в зелених мундирах, 
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь 
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, 
люби її кожну хвилину… 
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї 
Всім серцем любіть Україну свою, 
і вічні ми будемо з нею!

 

Травень 1944 р.

Бібліотека рекомендує:

“Любіть Україну” Сосюри: голос українського Донбасу

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s