140 років з дня народження В. М. Доманицького


19 березня виповнюється 140 років багатогранному, талановитому українському вченому. Літературознавець, критик, перекладач, фольклорист, історик, археолог, бібліограф, економіст, здібний редактор, популяризатор  і  навіть  історик медицини  в Україні –  такі грані творчості Василя Миколайовича Доманицького.

Доманицький народився 1877 р. на Київщині. Вже замолоду активно включився у наукове і суспільне життя України, вражаючи
сучасників широтою діапазону своїх зацікавлень. Він жив роботою і фанатизм дослідника у його любові до праці призвів до невиліковного тоді захворювання – туберкульозу.

Доманицький покинув роботу та був змушений серйозно лікуватися за кордоном. Перебуваючи за кордоном (Галичина, Польща, Франція), постійно цікавився українськими справами і працював, адже Доманицький був переконано й послідовно українським ученим: всі теми та проблеми оцінював поглядом українця. З 10 років, відпущених йому долею, п’ять ховався по всіляких нетрях від недремного ока жандармів, решту – жив на чужині, рятуючись від тяжкої хвороби. Однак те, що він зробив, вистачило б не на одне життя.

  • Як учень Володимира Антоновича провадив археологічні розкопки на Звенигородщині й студіював історію козаччини на переломі XVI-XVII ст., написавши відповідну працю.
  • Як фольклорист і літературознавець досліджував народні пісні про Нечая, творчість Марка Вовчка і Тараса Шевченка і був редактором першого повного видання “Кобзаря” 1907 р.
  • Як етнограф зібрав й упорядкував народний календар Ровенського повіту Волинської губернії (опублікований у львівських “Матеріялах до української етнольоґії” за 1912 р.) і сказав добре слово про піонера вітчизняної етнографії З.Доленґу-Ходаковського.
  • Як науковець плідно співпрацював практично з усіма тогочасними українськими провідними науковими виданнями: “Киевской Стариной” (протягом ряду літ був фактичним секретарем редакції), “Літературно-науковим вісником”, “Записками НТШ” та ін.
  • Як громадсько-політичний діяч і публіцист Василь Доманицький був фактичним редактором органу української фракції в Другій Державній Думі – “Рідна Справа – Думські Вісті” та автором численних статей із політичної й громадської тематики в “Громадській Думці”, “Раді”, “Новій Громаді” та інших часописах.

В.Доманицькому випало також стати піонером-організатором споживчої кооперації на Київщині, тож принагідно він написав і видав кілька популярних брошур із цієї теми: “Товариські крамниці” (1904), “Про сільську кооперацію” (1906), “Як хазяйнують селяни в чужих краях” (1908) та ін.

Добрий слід по собі Василь Доманицький залишив і як популяризатор історії й краєзнавства. У цьому його доробку, поряд із “Історією України ” М.Аркаса, гідне місце посідають і популярні книги про Галичину й Буковину, покликані зблизити розділені гілки українського дерева.

У    сферах видавничої  справи  та бібліографії,  вчений виступав і як  дослідник  історико-теоретичних  питань,  і  як  співзасновник  видавництв,  редактор, коректор,  автор  бібліографічних  описів,  оглядач-аналітик, статистик.

Василь Доманицький є найбільшим дослідником творчості Шевченка. Він розшукував Шевченкові автографи, дослідження над якими стали основою неперевершеної наукової праці.

Свої статті Василь Доманицький друкував у “Київській Старині” в 1906 році. Одержавши добру освіту в університеті святого Володимира у Києві в 1900 році на історико-філологічному факультеті, вчений зумів провести цілу редакторську працю першого повного видання творів Тараса Шевченка – “Кобзаря”, що вийшов у 1907 році.

Ним було досліджено 270 автографів та 18 копій поетичних творів поета. Він перший встановив правдиву хронологію поетичної спадщини, і за його редакцією, згідно автографів, повністю надруковано “Заповіт”.

Як палкий захисник шевченкознавства, В. Доманицький був переконаний: “Шевченко та його “Кобзарь” стали частиною духу українського народу, і треба перш зруйнувати, знищити ту душу у мільйонів людей, щоб знищити величний образ Шевченка і його безсмертні вірші.

Працю В. Доманицького високо оцінили Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Грушевський. Багатотисячні наклади “Кобзаря” 1907, 1908, 1910 років миттєво розходилися. Вже після його смерті, у вересні 1910 року, знову за його редакції, було перевидано 24 різні видання.

Останні місяці свого життя, Доманицький, як і Шевченко, провів на чужині. Він помер у Франції у віці 33 років. Друзі перевезли його тіло в Україну і поховали у рідному селі Колодисте на Звенигородщині, неподалік від рідного села Тараса Шевченка.

Могила біля церкви (зруйнованої в радянські часи), на давньому надгробку напис: “Василь Миколайович Доманицький, український письменник і діяч, народився 7 березня 1877, помер 28 серпня 1910 р.”; з правого боку:

Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, у нас нема
Зерна неправди за собою“,

а з лівого — церковно-слов’янськими літерами: “Блажени чістіи сердцемь яко тім Бога узрять”.

Про трагічного оптиміста Доманицького Дмитро Донцов написав у спогадах: “Це був тридцятилітній чоловік із душею п’ятилітнього хлопця”.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s